Як ми деколонізуємо мистецтво?

На Венеційській бієнале відбувся перший модуль осінньої міждисциплінарної програми “Деколонізуючи мистецтво. За межами очевидного”

2–4 вересня 2022 р. Український інститут у співпраці з Українським павільйоном організував серію заходів “Як ми деколонізуємо мистецтво?” в межах 59-ї міжнародної художньої виставки Венеційської бієнале “Молоко мрій”. Це – перший із чотирьох модулів міждисциплінарної програми “Деколонізуючи мистецтво. За межами очевидного”, що відбуваються цієї осені у Венеції. 

У програмі взяли участь митці, куратори, публічні інтелектуали та науковці, які зосередились на деколоніальному погляді на Україну та Східну Європу як відповідь на російську агресію, що триває в Україні.

Задум цієї програми з’явився в березні 2022 року, коли необхідність розпочати розмову про деколоніальність та мистецтво в новій реальності світу після 24 лютого стала більш ніж своєчасною та очевидною. Перша дискусія на тему “Як війна Росії проти України змінила світ [мистецтва]” відбулася 22 квітня.

Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту, яка курує програму, сказала: “Для нас це дуже практична розмова: нам потрібно знати, що ми можемо зробити, щоб протистояти, і як перемогти [Росію] на всіх можливих фронтах, де культура – один із них”.

Програма включала низку дискусій, присвячених питанням деколоніальності як концепту, її застосуванню до світу мистецтва та ролі мистецтва в мінливому світі загалом. Як пояснила Мадіна Тлостанова, професорка постколоніального фемінізму на кафедрі тематичних досліджень (Гендерні студії) Університету Лінчепінг, Швеція, колоніальність слід відрізняти від колоніалізму, оскільки ця школа думки виникла в Латинській Америці в 1990-х роках після закінчення Холодної війни з розчаруванням у попередніх уявленнях про деколонізацію. Деколоніальність – це радше постійний процес, який ніколи не може завершитись остаточно, але слугує вказівним напрямом для творчих пошуків.

Учасники поміркували про зміни, що відбуваються сьогодні і відбулися з 2014 року, коли Росія анексувала Крим і розпочала гібридну війну проти України. Катерина Ботанова, українська культурознавиця, кураторка та письменниця, зазначила, що розрив, який пережили українські мистецькі кола у 2014 році, змусив їх переглянути власне бачення себе: «Після Майдану це були низові колаборативні практики турботи про себе та солідарності, пов’язування різних частин історії та країни в одне ціле».

Цей потужний жест деколонізації, пошуку українського голосу та довіри йому неминуче призводить до переосмислення глобального світопорядку. Доповідачі торкнулися проблеми нерозуміння сучасної Росії як спадкоємиці імперських практик царської та радянської імперій, а отже, нерозуміння Східної Європи. Нинішня палка дискусія з цього приводу лише підтверджує спроби надолужити упущення минулого.

Мішо Антадзе, режисер і дослідник мистецтва з Тбілісі, Грузія, прокоментував цю дискусію так: «Рани набагато глибші. І рани завдано нашим культурам, нашим способам творення речей. Щось на кшталт пояснення, що російська культура є імперіалістичною, ніколи не загоїть цих ран. Але це хороший початок. (…) Хибно думати, що ми вимагаємо, щоб російська культура стала невидимою. Власне, ми прагнемо протилежного. Ми хочемо, щоб російську культуру сприймали такою, якою вона є насправді – імперською культурою».

У програмі також взяли участь Анна Лазар, кураторка Музею мистецтв у Лодзі, Польща; Марія Іссерліс, кураторка Альбертинуму та співзасновниця A:D: з Дрездена, Німеччина; Алекс Гальберштадт, старший автор у Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, США; Анджела Веттезе, доцентка Університету Іуав у Венеції, Італія; Юрріаан Кооіман, директор CULTURESCAPES з Базеля, Швейцарія; та Віталій Чернецький, професор слов’янських мов і літератур Канзаського університету, США.

Віталій Чернецький підкреслив: “Наскільки ж важливо мати такі зустрічі та обмін ідеями, а також баланс, який ми мали між людьми, що займаються теоретичною роботою, митцями-практиками та людьми, які роблять це в межах інституцій”.

Програма також включала декілька кінопоказів з різних куточків світу, а саме “Мир і спокій” Миро Клочко та Андрія Бондаренка, “Інколи це було прекрасно” Крістіана Ньямпети та “Три пісні для Сатурна” Мішо Антадзе.

Записи лекцій та дискусій модуля “Як ми деколонізуємо мистецтво?” доступні тут.

Наступні модулі, що продовжать розпочату дискусію:

  • Мистецтво як зброя і як мішень” 8–10 жовтня;
  • Загублені між тріщинами. Невідомі історії мистецтва” 28–30 жовтня;
  • Історії за павільйоном. Деколоніальність і бієнале” 17–19 листопада.

Усі події відбуватимуться у Венеції з прямими трансляціями з місця на профілях Українського інституту у Facebook та Youtube.

Програма є невід’ємною частиною виставкового проєкту Українського павільйону, що відбувається під керівництвом Уповноваженої Катерини Чуєвої, заступниці Міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції, та курується Лізаветою Герман, Марією Ланько та Борисом Філоненком у співпраці з Українським інститутом, художниками-учасниками та кураторами інших національних павільйонів.

Проєкт орієнтований на широку аудиторію відвідувачів Biennale Arte 2022, акредитованих фахівців та ЗМІ.

Під егідою Венеційської бієнале

Організатори:

  • Український павільйон
  • Український інститут

Партнери:

  • Міжнародний фонд «Відродження».
  • Платформа міждисциплінарної практики Open Place