Меморіальний комплекс жертвам Голокосту (пам’ятник менори 2002 р.).
Дробицький Яр — урочище поблизу Харкова, яке стало свідком трагедії Голокосту — систематичних і масових розстрілів 1941–1942 років. Передувала цьому окупація Харкова німецькими військами, що почалася 24 жовтня 1941 року. Разом із нею відбувся й перепис населення із формуванням окремих списків євреїв та ромів. Німецькі нацисти організували для них гетто на східній околиці міста. Невдовзі всіх євреїв та ромів із цього гетто вбили.
Людей гнали групами до 300 осіб до Дробицького Яру й там розстрілювали. Утім, нацисти не витрачали куль на дітей, а просто кидали їх до урочища живими… Усього тут були вбиті від 16 до 19 тисяч осіб.
У післявоєнні радянські часи трагедія цього місця була майже забута. Громадські організації майже таємно проводили дослідницьку роботу зі збереження пам’яті та складання списків загиблих — картотеки Голокосту. Коли Україна повернула свою незалежність у 1991 році, українська влада ухвалила рішення «Про увічнення пам’яті жертв нацизму, похованих у Дробицькому Яру», а через рік — і про будівництво меморіалу.
Меморіальний комплекс відкрили у 2002 році. Пам’ятний знак у вигляді 20-метрової менори на в’їзді до комплексу, алея та траурний зал із Чашею скорботи, де викарбувані імена загиблих.
Із часів страшної трагедії Голокосту, від якої світ не може оговтатися й досі, минуло майже 80 років. Так мало, щоб забути — для одних, і достатньо, щоб повторити — для інших. У 2022 році внаслідок військового вторгнення Російської Федерації Україна знову пережила масові жорстокі вбивства та поховання. А разом із тим — і паплюження пам’яті тих, хто загинув у найстрашнішій війні в історії людства. Адже 26 березня 2022 року внаслідок російських артилерійських обстрілів була пошкоджена меморіальна менора в Дробицькому Яру.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.
Національний літературно-меморіальний музей українського філософа й поета (будівля XVIII ст.).
Центральна площа Харкова, де знаходяться найважливіші адміністративні установи міста. Займає шосте місце за величиною в Європі.
Харківський національний університет ім. Василя Каразіна, заснований 1804 року, є одним із найстаріших закладів вищої освіти не лише в Україні, а й у Східній Європі.
190-річна пам’ятка архітектури в класицистичному стилі, зведена 1832 року, яка була маєтком харківських чиновників і стала яскравою ілюстрацією життя харків’ян ХІХ століття.
Зведений зусиллями студентів, викладачів та співробітників Харківського політехнічного інституту з 1985 по 1991 роки, спорткомплекс став майданчиком для занять понад 30 видами спорту, базою олімпійської підготовки та єдиною спортивною спорудою в Україні, яка отримала Державну премію в галузі архітектури.
Старовинна будівля, зведена в історичному районі Харкова ще на початку ХХ століття, в якій понад сотню років навчалися покоління українців.
Будівля початку ХХ століття у стилі еклектики, в якій з моменту зведення до 1920-х розміщувалась жіноча гімназія.
Церква у найбільшому житловому районі Харкова – Салтівка. Архітектура споруди, зведеної 2013 року до Дня Незалежності України, перегукується з традиціями українського бароко.
Один з найбільших художніх музеїв України, колекція якого є однією з найбільш старих та цінних за складом мистецьких зібрань в Україні.
Один із найстаріших музичних театрів і перший стаціонарний оперний театр України, історія якого почалася ще у XVIII столітті.
Головний центр по забезпеченню точності вимірювань в Україні з більш ніж столітньою історією.
Колишній Будинок судових установ, побудований у кращих традиціях неоренесансу. Його композиція нагадувала італійські палаццо, а зовнішній вигляд будівлі вирізнявся вишуканим декором.
Незвичайна будівля початку 20 століття, зведена в стилях модерн і неокласицизм. Є частиною архітектурного ансамблю площі Конституції в Харкові.
1940 року за розпорядженням радянської влади тут розстріляли 3809 полонених польських офіцерів та 500 мирних польських громадян.
Найстаріша площа міста. З XVIII до початку XX століть це місце стало культурним центром міста.
Цей будинок став домом для українських письменників і художників у 1928 році. Радянська влада побудувала його для української інтелігенції, але незабаром це місце виявилося пасткою.
Собор є найдавнішим православним храмом Харкова.
Мурована церква, збудована на місці дерев’яного храму. Перша згадка про цю будівлю датується 1691 роком.
Пам’ятка архітектури, побудована в 1884–1886 рр.. Понад 130 років будівля допомагала рятувати місто та його мешканців від пожеж.