Деколонізація мистецтва.
За межами очевидного.
Публічна програма Українського павільйону на 59-й міжнародній мистецькій виставці Венеційській бієнале
Деколонізація мистецтва. За межами очевидного — це міждисциплінарна програма Українського павільйону на 59-й міжнародній виставці мистецтва Венеційській бієнале Молоко мрій, яка залучає митців, кураторів, публічних інтелектуалів, дослідників та широку аудиторію.
Про програму
Українського павільйону
Серія дискусій, виступів і зустрічей зосереджується на деколоніальному погляді на Україну та Східну Європу як відповідь на російську агресію, що триває в Україні, а також на ширшому погляді на культурне життя світу за поточних змін геополітичного та культурного середовища.
Очікується, що програма викличе інклюзивну, чутливу та критичну розмову про глибоку вкоріненість (не)сприйняття України, яке відтворюється в структурах глобальної ієрархії та несправедливості. Таким чином, загальна мета програми полягає в тому, щоб представити та поширити розуміння імперських наративів щодо України, які нав’язує Росія через культурні практики та зв’язки. Розкриваючи приховані цілі російської пропаганди в культурі, Український інститут має на меті зміцнити українську агентність та збільшити видимість українського мистецтва, яке досі часто залишається поза увагою.
У квітні відбулась дискусія Як війна Росії проти України змінила світ [мистецтва]. Продовженням розпочатої дискусії є осіння програма, яка складається з чотирьох модулів:
- “Як ми деколонізуємо мистецтво?” 2–4 веерсня;
- “Мистецтво як зброя і як мішень” 8–9 жовтня;
- “Загублені між тріщинами. Невідомі історії мистецтва” 28–29 жовтня;
- “Історії за павільйоном. Деколоніальність і бієнале” 18–19 листопада.
Усі події відбувалися у Венеції з прямою трансляцією на сторінках Українського інституту у Facebook та Youtube. Переглянути подіїі у записі можна за посиланням.
Історії за павільйоном. Деколоніальність і бієнале
Це – фінальний із чотирьох модулів у межах публічної програми Українського павільйону, які провів Український інститут.
Протягом двох днів конференції куратори, історики мистецтва, письменники та практики мистецтва збиралися у Венеції та онлайн, щоб обговорити, як деколоніальність формує бієнале та як найбільші світові мистецькі форуми реагують на нову ситуацію у світі з огляду на російське вторгнення, що триває в Україні, та його трагічні наслідки для культури.
Посилання на записи лекцій та дискусій — нижче.
18 листопада
Вступне слово Тетяна Філевська
Лекція Анастасія Платонова. “Присутність без павільйону. 127 років українського мистецтва на Венеціанській бієнале”
Серія запитань та відповідей
Анастасія Платонова
Анастасія Платонова – культурологиня, журналістка, редакторка, культурна анлітикиня. Закінчила факультет журналістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Має понад 20 років професійного досвіду в журналістиці. Писала для таких ключових українських ЗМІ, як Forbes, Українська правда, Lb.ua, Фокус, Platfor.ma, KORYDOR, ART Ukraine, а також для міжнародних ЗМІ. Співпрацювала із ключовими культурними установами України; працює викладачкою та культурологинею. Спеціалізується на критиці сучасної візуальної культури, культурної політики, культурної спадщини та деколоніальних практик.
Дискусія: “Деколоніальність і бієнале”
Нанне Буурман
Нанне Буурман — авторка, редакторка, кураторка і викладачка, яка працює дослідницею і лекторкою для виставки documenta і виставкових досліджень у Художній школі мистецтв Касселя, де з 2018 року вона є частиною команди, що створює documenta Institut. У цій якості вона брала участь у заснуванні Трансдисциплінарного дослідницького центру виставкових досліджень TRACES і зараз є однією із керівників дослідницької групи нацистської спадкоємності в documenta. Після закінчення Лейпцизького університету вона була членкинею Міжнародної дослідницької навчальної групи InterArt у Вільному університеті Берліна та запрошеною науковою співробітницею Голдсмітського коледжу в Лондоні, за підтримки стипендії DFG для свого докторського дослідження щодо гендерної економіки кураторства.
Гедвіг Фієн
Гедвіг Фієн вивчала історію та історію мистецтва в Амстердамському університеті. Вона є директоркою-засновницею Manifesta, Європейської бієнале сучасного мистецтва, від самого її початку в Роттердамі в 1993 році. Під керівництвом Фієн Manifesta перетворилася на четверту найвпливовішу бієнале у світі. Протягом цього періоду Фієн значно розширила діяльність Manifesta завдяки теоретичним і освітнім проєктам, включаючи Manifesta Journal, Manifesta Publications і Manifesta Coffee Breaks. Пані Фієн відповідає за всі аспекти організації Manifesta, включаючи вибір міст проведення, тематичний контент і вибір кураторів. Остаточне виконання концепції кураторів – її відповідальність. До Manifesta Фієн працювала кураторкою у Нідерландському офісі образотворчого мистецтва та у Східній Європі, Радянському Союзі, Кубі та багатьох інших країнах. Вона має значний досвід викладання та написання статей у контексті Manifesta як бієнале.
Анастасія Платонова
Анастасія Платонова – культурологиня, журналістка, редакторка, культурна анлітикиня. Закінчила факультет журналістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Має понад 20 років професійного досвіду в журналістиці. Писала для таких ключових українських ЗМІ, як Forbes, Українська правда, Lb.ua, Фокус, Platfor.ma, KORYDOR, ART Ukraine, а також для міжнародних ЗМІ. Співпрацювала із ключовими культурними установами України; працює викладачкою та культурологинею. Спеціалізується на критиці сучасної візуальної культури, культурної політики, культурної спадщини та деколоніальних практик.
Йоанна Варша
Йоанна Варша є співкураторкою польського павільйону на 59-ій Венеціанській бієнале у 2022 році з роботами Малгожати Мірги-Тас, першої ромської художниці, яка була представлена в певному національному павільйоні. Вона є взаємозалежною кураторкою, редактором, письменницею та педагогинею, програмною директоркою CuratorLab в Університеті Konstfack і співкураторкою 4-ї бієнале Autostrada в Косово.
Тетяна Філевська
Тетяна Філевська – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
19 листопада
Кінопоказ Кхандакара Охіди, “Вимрійте свій музей”, 2022
Лекція Ганна Рудик. “Російський павільйон у Венеції. Гамбіт Ханенка”
Серія запитань та відповідей
Ганна Рудик
Ганна Рудик – українська музейна кураторка та педагогиня. Вже 20 років працює в Музеї Ханенків, що зберігає найбільшу національну колекцію світового мистецтва в Україні. Рудик закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» (магістр культурології, 1998), а також захистила там докторський ступінь з історії мистецтва (2001). Як кураторка ісламської колекції (з 2002 р.) вона розробила нещодавню постійну виставку ісламського мистецтва (2006), а також численні дослідницькі, кураторські та публікаційні проєкти про колекції ісламського та іншого неєвропейського мистецтва, історію Музею Ханенків, його колекції та родину Ханенків. Зараз вона працює над дослідницьким проєктом «Деколонізація європейських музеїв ісламського та азійського мистецтва. Концепції та практики», організованому Технічним університетом Берліна за підтримки Фонду Олександра фон Гумбольдта.
Дискусія: Майбутнє павільйонів
Лінда Кальюнді
Лінда Кальюнді — професорка історії культури в Естонській академії мистецтв і старша наукова співробітниця Талліннського університету. Вона спеціалізується на історії Балтії та дослідженнях культурної пам’яті, постколоніалізмі та гуманітарних науках, що стосуються довкілля. Кальюнді опублікувала статті та редагувала томи про модерну та домодерну людську та нелюдську історію Східної Балтії, а також про культурну пам’ять Балтії та Північної Європи. Вона була співкураторкою виставок «Історія в образі – Образ в історії: національне та транснаціональне минуле в естонському мистецтві» (2018), «Око завойовника: Ліза Рейхана “У гонитві за Венерою”» (2019–2020), «Пейзажі ідентичності: мистецтво Естонії 1700–1945» (2021) і найсвіжіша – «Мистецтво чи наука» (2022) (усі в Музеї мистецтв Kumu, Таллінн, Естонія).
Люсія Ґавулова
Люсія Ґавулова – дослідниця, кураторка, публіцистка, редакторка та організаторка проєктів, подій і виставок сучасного мистецтва з досвідом інституційної та фрілансерської діяльності. Вона зосереджена на найновішій сучасній мистецькій сцені та дискурсі з 90-х років у Словаччині та Чехії, з фокусом на мистецькій співпраці. Вивчала історію мистецтва в університеті Коменського в Братиславі. Працює в Словацькій національній галереї кураторкою колекцій модерного та сучасного мистецтва та головною редакторкою мистецького журналу 365°. З 2018 року вона є директоркою Foundation – Centre for Contemporary Arts та Премії Оскара Чепана, словацької мистецької премії для візуальних художників, заснованої в 1996 році. Останнім часом вона курувала виставки All In. At Least a Possibility… у Kunsthalle Bratislava та Disappearing Body у Schaubmar Mill у Словацькій національній галереї.
Лізавета Герман
Лізавета Герман, має докторський ступінь, кураторка та мистецтвознавиця. Співзасновниця The Naked Room, Київ. Співкураторка українського павільйону 59-ї Венеційської бієнале. Лізавета отримала ступінь магістра мистецтвознавства в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві. У 2016 році здобула там ступінь кандидата мистецтвознавства. У 2016 році вона була призначена кураторкою Ліверпульської бієнале за підтримки Британської Ради в Україні. У 2015 році разом з Ольгою Балашовою видала книгу «Мистецтво українських шістдесятників» (перевидана англійською у 2021 році). А в 2017 році вони були співредакторками книги «Decommunised: Ukrainian Soviet Mosaics». У 2022 році вона представила Національний павільйон України в Гарварді за підтримки Faculty of Arts and Sciences Community Renewal Fund, Davis Center for Eurasian Studies, Harvard Art Museums та Harvard Ukrainian Research Institute. З 2014 року Лізавета співпрацює з Марією Ланько як кураторський колектив. Дует організував понад 30 виставок в Україні, зокрема в Національному художньому музеї України, Мистецькому Арсеналі, Goethe-Institut, Британській Раді, Міністерстві закордонних справ та Українському інституті.
Ганна Рудик
Ганна Рудик – українська музейна кураторка та педагогиня. Вже 20 років працює в Музеї Ханенків, що зберігає найбільшу національну колекцію світового мистецтва в Україні. Рудик закінчила Національний університет «Києво-Могилянська академія» (магістр культурології, 1998), а також захистила там докторський ступінь з історії мистецтва (2001). Як кураторка ісламської колекції (з 2002 р.) вона розробила нещодавню постійну виставку ісламського мистецтва (2006), а також численні дослідницькі, кураторські та публікаційні проєкти про колекції ісламського та іншого неєвропейського мистецтва, історію Музею Ханенків, його колекції та родину Ханенків. Зараз вона працює над дослідницьким проєктом «Деколонізація європейських музеїв ісламського та азійського мистецтва. Концепції та практики», організованому Технічним університетом Берліна за підтримки Фонду Олександра фон Гумбольдта.
Тетяна Філевська
Тетяна Філевська – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
28 жовтня
Вступне слово Тетяна Філевська.
Ключова доповідь Олена Червоник: Чи є в України історія мистецтва?
Серія запитань та відповідей
Олена Червоник
Олена Червоник — докторантка з історії мистецтва в Оксфордському університеті, пише дисертацію про ранню історію фотографії. Раніше Червоник отримала ступінь магістра історії мистецтва в Інституті образотворчих мистецтв у Нью-Йорку. Червоник працювала кураторкою сучасного мистецтва в низці інституцій, зокрема в Музеї мистецтв Філадельфії (США), «Ізоляція». Платформа культурних ініціатив (Донецьк, Україна) та Videonale. Festival of Video Art в Kunstmuseum Bonn (Німеччина) та Spencer Museum of Art у Канзасі (США).
Вступна дискусія: Історія мистецтва в тріщинах, пропусках і прогалинах. Яких історій нам не вистачає?
Беатріс фон Борман
Беатріс фон Борманн є кураторкою сучасного мистецтва в амстердамському Музеї Стеделек. 1 січня 2023 року вона почне працювати директоркою Museum de Fundatie у Зволле, Нідерланди. Раніше вона працювала керівницею колекцій і головною кураторкою у Музеї сучасного мистецтва у Зальцбурзі, куруючи різноманітні події, а також спостерігаючи за будівництвом нового сховища. Вона була кураторкою виставок у різних музеях Нідерландів та Німеччини, працювала мистецтвознавицею і викладала в Амстердамському університеті.
Олена Червоник
Олена Червоник — докторантка з історії мистецтва в Оксфордському університеті, пише дисертацію про ранню історію фотографії. Раніше Червоник отримала ступінь магістра історії мистецтва в Інституті образотворчих мистецтв у Нью-Йорку. Червоник працювала кураторкою сучасного мистецтва в низці інституцій, зокрема в Музеї мистецтв Філадельфії (США), «Ізоляція». Платформа культурних ініціатив (Донецьк, Україна) та Videonale. Festival of Video Art в Kunstmuseum Bonn (Німеччина) та Spencer Museum of Art у Канзасі (США).
Ольга Жук
Ольга Жук є кураторкою з Києва. З осені 2021 року працює заступницею директора з питань сучасного мистецтва та музейної справи Національного художньо-культурно-музейного комплексу «Мистецький Арсенал». У 2017-2021 роках була креативною директоркою Довженко-Центру, працюючи з командою над розвитком закладу в сучасний музей кіно та національний кіноархів. Серед її попередніх кураторських проектів найпомітнішим став Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» (2010–2016), який є знаковою міждисциплінарною літературно-мистецькою подією в Україні. Крім того, у 2016 році вона очолила новостворений Департамент культурної дипломатії МЗС України, де розробила нову політику та рекомендації щодо презентації української культури за кордоном, модернізувала національний стенд України на Франкфуртському книжковому ярмарку, взяла участь у написанні установчих документів для створення Українського інституту. Має ступінь магістра культурології від Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Фабіо Каваллуччі
Фабіо Каваллуччі — італійський критик сучасного мистецтва і куратор. Директор кількох мистецьких інституцій (Galleria Civica, Тренто, 2001-2008; Центр сучасного мистецтва “Уяздовський замок”, Варшава, 2010-2014; Центр сучасного мистецтва Луїджі Печчі, Прато 2014-2017), він працював з деякими з провідних міжнародних художників ( як, наприклад, Марина Абрамович, Маріо Мерц, Мауріціо Каттелан, Пол Маккарті, Цай Го-Цян, Джоан Джонас, Сантьяго Сьєрра, Сюзанна Лейсі, Агнес Денес, Ріркріт Тіраванія, Джилліан Вірінг).
Він був координатором Європейської бієнале Manifesta (2008), художнім керівником Міжнародної бієнале скульптури в Каррарі (2010) і головним куратором бієнале архітектури та урбанізму Bi-City у Шеньчжені та Гонконзі (2019).
Тетяна Філевська
Тетяна Філевська – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
Показ фільму Джадда Таллі та Гарольда Крукса. Танення триває вічно: мистецтво та епоха Девіда Геммонса (101’). Серія запитань та відповідей з Гарольдом Круксом і Лізою Кортес
Гарольд Крукс
Гарольд Крукс — режисер/сценарист фільму «Ціна, яку ми платимо», прем’єра якого відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Торонто, а європейська прем’єра відбулася на CPH:-DOX. Коло кінокритиків Ванкувера назвало його «найкращим канадським документальним фільмом» 2014 року, він також отримав відзнаку критиків New York Times. Крукс є лауреатом Prix Gémeaux і Genie Award від Академії канадського кіно і телебачення Genie Award, Чиказького міжнародного кінофестивалю Gold Hugo, Leo Award за найкращого сценариста (у жанрі документального кіно) від Motion Picture Arts and Sciences Foundation of B.C., Національної нагороди за документальний фільм (найкращий сценарій) на Hot Docs 1996 і фіналістом Top Ten Awards Гільдії письменників Канади.
Ліза Кортес
Ліза Кортес — продюсерка і режисерка, номінована на премію «Оскар» і володарка «Еммі». Вона відома тим, що створює складні, далекоглядні історії та розширює можливості інклюзивних голосів.
Фільм Precious (2009), виконавчою продюсеркою якого вона була, отримав нагороду глядацьких симпатій Sundance та великий приз журі за найкращу драму, а також отримав дві нагороди Оскар. Створений Кортес у 2019 році документальний фільм каналу HBO «Аполлон», який отримав премію Еммі, досліджує культурну та політичну історію афроамериканців через історію легендарного театру «Аполло». Фільми Кортес отримали понад 80 міжнародних нагород і номінацій.
29 жовтня
Показ фільму Олексія Радинського. Колір фасаду: Синій (23’)
Ключова доповідь Шахін Мералі. Зміна парадигм: роль політичного чорного мистецтва та кураторства в деканонізації та деколонізації сфери мистецтва з кінця 1980-х років (Великобританія). Серія запитань та відповідей
Шахін Мералі
Шахін Мералі (нар. 1959, Танзанія) — письменник, куратор, критик і художник індійського походження. Мералі розпочав свою мистецьку діяльність у 1980-х роках, приділяючи увагу соціальним, політичним та особистим наративам. У міру того, як його практика розвивалася, він більше зосереджувався на роботі як куратора, лектора та критика, а тепер перейшов у сферу досліджень і написання текстів. Раніше він був ключовим лектором у Центральній школі мистецтв Святого Мартіна (1995-2003), запрошеним лектором і дослідником у Вестмінстерському університеті (1997-2003) та керівником відділу виставок, кіно та нових медіа в Haus der Kulturen der Welt, Берлін (2003-2008). Постійний доповідач про ідеї сучасного виставкового мистецтва на міжнародному рівні, у 2018 році він був основним доповідачем у Міжнародній художній галереї в межах Aga Khan Diamond Jubilee Arts Festival в Лісабоні. Мералі був співкуратором 6-ї Бієнале Кванджу, Корея (2006) і співкуратором Berlin Heist or the enduring fascination of walled cities для 4-ї Бієнале медіацій, Польща (2014-2015).
У 1988 році Мералі став співзасновником Відділу мистецьких освітніх ресурсів Panchayat на ринку Old Spitalfields. Основною функцією відділу було збирання ефемер, документів і публікацій, що детально описують роботу британських політичних чорношкірих митців (азіатського та африканського походження). Колекція надала дослідницький матеріал, спрямований на те, щоб проілюструвати зв’язок між модерним і сучасним мистецтвом та активізмом через архівні практики, зосереджені на роботі проблемних митців у Сполученому Королівстві та за кордоном.
Дискусія: Епістемічна справедливість в історії мистецтва.
Шахін Мералі
Шахін Мералі (нар. 1959, Танзанія) — письменник, куратор, критик і художник індійського походження. Мералі розпочав свою мистецьку діяльність у 1980-х роках, приділяючи увагу соціальним, політичним та особистим наративам. У міру того, як його практика розвивалася, він більше зосереджувався на роботі як куратора, лектора та критика, а тепер перейшов у сферу досліджень і написання текстів. Раніше він був ключовим лектором у Центральній школі мистецтв Святого Мартіна (1995-2003), запрошеним лектором і дослідником у Вестмінстерському університеті (1997-2003) та керівником відділу виставок, кіно та нових медіа в Haus der Kulturen der Welt, Берлін (2003-2008). Постійний доповідач про ідеї сучасного виставкового мистецтва на міжнародному рівні, у 2018 році він був основним доповідачем у Міжнародній художній галереї в межах Aga Khan Diamond Jubilee Arts Festival в Лісабоні. Мералі був співкуратором 6-ї Бієнале Кванджу, Корея (2006) і співкуратором Berlin Heist or the enduring fascination of walled cities для 4-ї Бієнале медіацій, Польща (2014-2015).
У 1988 році Мералі став співзасновником Відділу мистецьких освітніх ресурсів Panchayat на ринку Old Spitalfields. Основною функцією відділу було збирання ефемер, документів і публікацій, що детально описують роботу британських політичних чорношкірих митців (азіатського та африканського походження). Колекція надала дослідницький матеріал, спрямований на те, щоб проілюструвати зв’язок між модерним і сучасним мистецтвом та активізмом через архівні практики, зосереджені на роботі проблемних митців у Сполученому Королівстві та за кордоном.
Анастасія Євсєєва
Анастасія Євсєєва є керівницею напряму “Візуальне мистецтво” в Українському інституті, де вона представляє сектор візуальних мистецтв і керує кількома програмами, зокрема міжнародною програмою підтримки виставок Visualise. До приходу в Інститут працювала культурною менеджеркою та незалежною кураторкою. У 2019 році вона була співкураторкою Національної бієнале молодого мистецтва «Здається, я заходжу в наш сад» у Харкові.
Надія Каабі-Лінке
Надія Каабі-Лінке — міжнародна художниця, що народилася в Тунісі, українського та туніського походження. Після навчання в Тунісі, Києві, Україні, Шарджі та Дубаї, ОАЕ, вона отримала ступінь доктора філософії. Закінчила Сорбонну в Парижі, перш ніж переїхати до Берліна. Її походження часто змушувало її відчувати себе чужинкою, а її особиста історія міграції значною мірою вплинула на її творчість. Надія Каабі-Лінке отримала кілька нагород, зокрема приз журі Александрійської бієнале у 2009 році, мистецьку премію Abraaj Group у 2011 році, премію The Discoveries for Emerging Art у 2014 році на Art Basel Hong Kong та мистецьку премію Ithra Museum у 2021 році. Крім того, вона виставляла свої роботи в Центрі Помпіду в Парижі, Музеї Соломона Р. Гуггенхайма, Музеї сучасного мистецтва, Музеї Рубіна в Нью-Йорку, The Warehouse і Музеї мистецтв Далласа в Техасі, Центрі мистецтв Нам Джун Пайк в Сеулі , Лузіанський музей, Данія, і Kunstmuseum Бонн, Музей Марти Герфорд і Гропіус Бау в Берліні та ін. Крім того, вона брала участь у Бієнале в Ліоні (2022), Трієнале в Брюгге (2021), Бієнале в Дірія (2021), Бієнале в Лахорі (2018) та Бієнале в Карачі (2017), Бієнале Кочі-Музіріс (2012), Ліверпульській бієнале (2012), Венеціанська бієнале (2011) і Бієнале в Шарджі (2009). Сьогодні вона живе та працює зі своєю родиною в Берліні і в Києві.
Філевська Тетяна
Філевська Тетяна – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
8 жовтня
Вступне слово Тетяна Філевська.
Ключова доповідь Борис Філоненко. Мистецтво після пацифізму.
Борис Філоненко
Борис Філоненко із Харкова є незалежним куратором, мистецтвознавцем, викладачем, головним редактором видавництва IST Publishing (Харків–Хмельницький–Київ). Також Борис – співкуратором українського павільйону на 59-й міжнародній виставці мистецтв La Biennale di Venezia. Раніше був співкуратором Другої національної бієнале молодого мистецтва (Харків, 2019), «Шлях Енея. Митці сучасності віч-на-віч з минулим» (Харків, 2019) та «Тіні забутих предків» (Київ, Львів, 2016). У 2015—2018 роках був куратором харківської галереї Come in. Протягом 2017—2021 років — тьютор та куратор гуманітарного факультету Харківської школи архітектури.
Вступна дискусія: Мистецтво і війна: за межами очевидного.
Борис Філоненко
Борис Філоненко із Харкова є незалежним куратором, мистецтвознавцем, викладачем, головним редактором видавництва IST Publishing (Харків–Хмельницький–Київ). Також Борис – співкуратором українського павільйону на 59-й міжнародній виставці мистецтв La Biennale di Venezia. Раніше був співкуратором Другої національної бієнале молодого мистецтва (Харків, 2019), «Шлях Енея. Митці сучасності віч-на-віч з минулим» (Харків, 2019) та «Тіні забутих предків» (Київ, Львів, 2016). У 2015—2018 роках був куратором харківської галереї Come in. Протягом 2017—2021 років — тьютор та куратор гуманітарного факультету Харківської школи архітектури.
Куба Снопек
Куба Снопек – урбаніст та письменник. Атором знакових книг: «Belyayevo Forever», про збереження нематеріальної спадщини та «Day-VII Architecture», комплексного дослідження польських костелів, побудованих за часів комунізму. Куба став співавтором громадського простору Stage, що був побудований у Дніпрі та відзначений нагородами. Працював програмним директором Харківської школи архітектури. Є стипендіатом програми Фулбрайта, випускником Strelka Institute та Каліфорнійського університету в Берклі.
Розі Купер
Розі Купер – директорка Wysing Arts Centre у сільській місцевості графства Кембриджшир, Великобританія. Візія центру полягає в тому, щоб розвивати вільну уяву, і він часто працює з митцями та публікою, які були маргіналізовані.
Раніше Розі працювала керівницею виставок у De La Warr Pavilion у Bexhill-on-Sea, де розробила амбітне бачення програми візуального мистецтва з високопрофільною програмою виставок, включаючи групові шоу «Still I Rise: Feminisms, Gender», Resistance Acts 1-3» (2019, спільно з Ірен Арістабаль і Седриком Фоком) і «How Chicago! Imagists 1960s & 70s (2019, співкураторка із Сарою Маккрорі). До цього, будучи керівницею програм Ліверпульської бієнале, Розі керувала річною програмою міждисциплінарних мистецьких комісій, соціально важливих проєктів, резиденцій, освітніх і видавничих проєктів, співпрацюючи з мистецькими та громадськими організаціями у місті та за його межами.
Філевська Тетяна
Філевська Тетяна – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
9 жовтня
Ключова доповідь Дарія Бадьйор. Сила культури під час війни: хто буде стежити за сторожами.
Дарія Бадьйор
Дарія Бадьйор закінчила Філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працювала журналісткою та редакторкою розділу «Культура» інтернет-видання LB.ua. Зараз Дарія – фрілансерка; у різний час публікувалась у LB.ua, Liga.net, Korydor, Osteuropa, Hyperallergic, The Independent та інших виданнях. Дарія пише про кіно, культурну політику та практики пам’яті. Нещодавно разом із колегами Анастасією Платоновою та Софією Дяк започаткувала серію публікацій у міжнародних ЗМІ про українську культуру та деколоніальний підхід до неї, про російську культуру та нинішню війну. Також Дарія є співкураторкою кінофестивалю «Київський тиждень критики» та співзасновницею Спілки кінокритиків України та Коаліції дієвців культури.
Дискусія: Деколонізація мистецтва під час війни.
Дарія Бадьйор
Дарія Бадьйор закінчила Філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Працювала журналісткою та редакторкою розділу «Культура» інтернет-видання LB.ua. Зараз Дарія – фрілансерка; у різний час публікувалась у LB.ua, Liga.net, Korydor, Osteuropa, Hyperallergic, The Independent та інших виданнях. Дарія пише про кіно, культурну політику та практики пам’яті. Нещодавно разом із колегами Анастасією Платоновою та Софією Дяк започаткувала серію публікацій у міжнародних ЗМІ про українську культуру та деколоніальний підхід до неї, про російську культуру та нинішню війну. Також Дарія є співкураторкою кінофестивалю «Київський тиждень критики» та співзасновницею Спілки кінокритиків України та Коаліції дієвців культури.
Фуркат Палван-Заде
Фуркат Палван-Заде – незалежний куратор, дослідник і режисер. З 2014 року працює над проектом syg.ma – платформою, що ведеться спільнотою, та є архівом текстів про суспільство та мистецтво. Ця платформа слугує механізмом та інструментом для запуску різних колаборативних проєктів, що відображають міжнародну спільноту письменників, активістів, художників і дизайнерів. Як кінорежисер Фуркат працює над серією експериментальних проєктів, що досліджують перехідні географії та перетини культур Центральної Євразії.
Марія Близинські
Марія Близинські – британська консультантка із питань спадщини та незалежна кураторка, що спеціалізується на виставках та експлікаціях. Вона працювала в Музеї Вікторії та Альберта та Королівських музеях Грінвіча, де зараз займає посаду Curator Emeritus. У 2007 році Марія стала співзасновницею The Exhibitions Team, асоціації незалежних музейних професіоналів, які займаються виставками, колекціями та експлікаціями. Серед її клієнтів є низка національно та міжнародно визнаних імен із секторів спадщини та культури, зокрема Британський музей, V&A, Вестмінстерське абатство, Національний театр і Abbey Road Studios. Марія є авторкою статтей і зараз пише книгу про генерування ідей для виставок, яка має вийти у 2023 році. Вона має давній інтерес до використання спадщини та культури як зброї під час війни. Була радницею Heritage Without Borders, нині неіснуючої благодійної організації, яка навчала музейних фахівців для роботи з колегами в постконфліктних країнах. Зараз вона надає безоплатну допомогу британському відділенню ICOM (Міжнародного комітету музеїв), допомагаючи координувати ініціативи, спрямовані на підтримку музеїв в Україні.
Лія Достлєва
Лія Достлєва – художниця, культурна антропологиня, есеїстка. Основні напрями її досліджень включають питання травми, постпам’яті, меморіальних практик, а також агентності та видимості вразливих груп. Як художниця, з 2012 року Лія працює в різних медіажанрах, зокрема фотографія, інсталяції, текстильні скульптури, інтервенції в міський простір тощо.
Філевська Тетяна
Філевська Тетяна – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
Кінопокази в межах програми
Програма також включала кінопокази (для відвідувачів у Венеції):
- «Мир і спокій», Миро Клочко та Андрій Бондаренко (11’)
- Фуркат Палван-Заде. М’яч і палиця для гри в поло, або Книга екстазу (чорнова версія) (23’)
Як ми деколонізуємо мистецтво?
Захід відбувся з 2 по 4 вересня у Венеції з прямою трансляцією на сторінці Українського інституту у Facebook.
2 вересня
Вступна дискусія: Війна Росії проти України, деколоніальність і мистецтво.
Чернецький Віталій
Чернецький Віталій – професор слов’янських мов і літератур Канзаського університету. Автор «Картографування посткомуністичних культур: Росія та Україна в контексті глобалізації» (McGill-Queen’s University Press, 2007; україномовна версія, 2013) та статей про модерні та сучасні слов’янські та східноєвропейські літератури та культури, де він прагне висвітлити міжрегіональні та міждисциплінарні контексти. Колишній президент Американської асоціації українських студій (2009–2018) і зараз перший віце-президент Наукового товариства імені Шевченка в США.
Лазар Анна
Лазар Анна – кураторка Музею мистецтв у Лодзі, публіцистка, співробітниця «Nowa Europa Wschodnia» та «Czas Literatury», перекладачка (твори Оксани Забужко, Іллі Камінського, Катерини Диси). Працювала у сфері публічної дипломатії в Міністерстві закордонних справ на посадах заступниці директора та в.о. директора Польських інститутів у Києві (2008–2014) та Санкт-Петербурзі (2015–2018).
Ботанова Катерина
Ботанова Катерина – українська культурологиня, кураторка і письменниця, що живе у Базелі. Є співкураторкою CULTURESCAPES, швейцарської мультидисциплінарної бієнале, і редакторкою критичних антологій, які супроводжують кожен фестиваль, серед яких Culturescapes 2021 Amazonia: Anthology as Cosmology; On the Edge: Culturescapes 2019 Poland; Culturescapes 2023: Sahara (у майбутньому).
Є запрошеною кураторкою для відкриття арт-центру Jam Factory у Львові, Україна, яке через російське вторгнення було перенесено на 2023 рік. Членкиня Українського ПЕН-клубу, з численними публікаціями про мистецтво та культуру.
3 вересня
Програмна доповідь Мадіни Тлостанової: Деколоніальність: між мандрівною концепцією, пропагандистським кліше та реляційною онтоепістемічною політичною, етичною та естетичною позицією.
Тлостанова Мадіна
Тлостанова Мадіна – деколоніальна письменниця-феміністка та професорка постколоніального фемінізму на кафедрі тематичних досліджень (ґендерні дослідження) Лінчепінгського університету, Швеція. Вона зосереджується на деколоніальній думці, зокрема в її естетичному, епістемічному та гендерному аспектах, на постсоціалістичному людському стані, культурі та мистецтві, а також на критичних дослідженнях майбутнього.
3 вересня
Дискусія: Як ми деколонізуємо мистецтво?
Ботанова Катерина
Ботанова Катерина – українська культурологиня, кураторка і письменниця, що живе у Базелі. Є співкураторкою CULTURESCAPES, швейцарської мультидисциплінарної бієнале, і редакторкою критичних антологій, які супроводжують кожен фестиваль, серед яких Culturescapes 2021 Amazonia: Anthology as Cosmology; On the Edge: Culturescapes 2019 Poland; Culturescapes 2023: Sahara (у майбутньому).
Є запрошеною кураторкою для відкриття арт-центру Jam Factory у Львові, Україна, яке через російське вторгнення було перенесено на 2023 рік. Членкиня Українського ПЕН-клубу, з численними публікаціями про мистецтво та культуру.
Тлостанова Мадіна
Тлостанова Мадіна – деколоніальна письменниця-феміністка та професорка постколоніального фемінізму на кафедрі тематичних досліджень (ґендерні дослідження) Лінчепінгського університету, Швеція. Вона зосереджується на деколоніальній думці, зокрема в її естетичному, епістемічному та гендерному аспектах, на постсоціалістичному людському стані, культурі та мистецтві, а також на критичних дослідженнях майбутнього.
Антадзе Мішо
Антадзе Мішо — кінорежисер і дослідник мистецтва з Тбілісі, Грузія. Має ступінь бакалавра у галузі кіно/відео з CalArts і ступінь магістра в галузі мистецьких досліджень через кіно в Нідерландській кіноакадемії. Як практика і дослідника, його інтереси охоплюють точки зустрічі та відправлення кіно та історії, а також погляди з точки зору тварин і не людей.
Його роботи демонструвалися на Міжнародному кінофестивалі в Роттердамі, кінофестивалі в Енн-Арборі, Full Frame Film Festival, DocLisboa та багатьох інших. Фільм «Урожай» отримав нагороду на Міжнародному кінофестивалі в Чонджу та на Фестивалі європейського кіно в Паліці та був показаний онлайн на e-Flux
Філевська Тетяна
Філевська Тетяна – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
3 вересня
Дискусія: Деколонізація мистецьких інституцій.
Спікери — Алекс Гальберштадт, Анджела Веттезе, Юрріаан Кооіман.
Модераторка — Марія Ісcерліс.
Гальберштадт Алекс
Гальберштадт Алекс – старший автор у Музеї сучасного мистецтва (Museum of Modern Art). Його остання книга, сімейні мемуари під назвою «Юні герої Радянського Союзу», отримала звання Top Book 2020 року за версією критиків New York Times. Він співпрацює з New York Times Magazine, New Yorker та іншими виданнями, а також викладає в Нью-Йоркському університет.
Веттезе Анджела
Веттезе Анджела є доценткою Університету Іуав у Венеції на факультеті Мистецтв і дизайну, де вона є засновницею та директоркою магістрерської програми з візуального мистецтва. Була кураторкою Поглибленого курсу з візуальних мистецтв у Fondazione Antonio Ratti (1995–2003), директоркою Galleria Civica di Modena (2005–2008), директоркою Fondazione Arnaldo Pomodoro, Мілан (2008–2010), президенткою Фонду Bevilacqua La Masa, Венеція (2002-2013), директор Arte Fiera, Болонья (2017–2018).
Її основні дослідницькі інтереси: світ мистецтва та його зв’язок із ринком; розвиток мистецьких мов і технік, з особливою увагою до використання тіла; освітня система сучасного мистецтва; національні павільйони на Венеціанській бієнале.
Кооіман Юрріаан
Кооіман Юрріаан є засновником і директором CULTURESCAPES, швейцарської мультидисциплінарної бієнале. Останнім часом у фокусі бієнале були Амазонас 2021, Польща 2019, Греція 2017, Ісландія 2015. Зараз працює над подією 2023 року про Сахару та 2025 року про Гімалаї.
Іссерліс Марія
Іссерліс Марія – кураторка, історикиня мистецтва та співзасновниця кураторської платформи A:D:curatorial у Берліні та Дрездені. З 2013 року Марія працює генеральною координаторкою MANIFESTA 10 (Санкт-Петербург, Росія). Після Manifesta 11 (Цюрих, Швейцарія) вона приєдналася до команди кураторів бієнале.
У 2019 році Марія приєдналася до команди кураторів музею Альбертінум (Дрезден, Німеччина), а в 2021 році стала кураторкою виставки «Що б не сталося, ми повинні бути готові» Албана Муйї в Національній галереї Косова (Приштина, Косово).
4 вересня
Лекція Катерини Ботанової: Про європейський Орієнт: подвійна деколонізаційна війна України.
Ботанова Катерина
Ботанова Катерина – українська культурологиня, кураторка і письменниця, що живе у Базелі. Є співкураторкою CULTURESCAPES, швейцарської мультидисциплінарної бієнале, і редакторкою критичних антологій, які супроводжують кожен фестиваль, серед яких Culturescapes 2021 Amazonia: Anthology as Cosmology; On the Edge: Culturescapes 2019 Poland; Culturescapes 2023: Sahara (у майбутньому).
Є запрошеною кураторкою для відкриття арт-центру Jam Factory у Львові, Україна, яке через російське вторгнення було перенесено на 2023 рік. Членкиня Українського ПЕН-клубу, з численними публікаціями про мистецтво та культуру.
3 вересня
Заключна дискусія: Чи може мистецтво виправити зруйнований світ?
Спікери — Віталій Чернецький, Анна Лазар, Мішо Антадзе.
Модераторка — Тетяна Філевська.
Чернецький Віталій
Чернецький Віталій – професор слов’янських мов і літератур Канзаського університету. Автор «Картографування посткомуністичних культур: Росія та Україна в контексті глобалізації» (McGill-Queen’s University Press, 2007; україномовна версія, 2013) та статей про модерні та сучасні слов’янські та східноєвропейські літератури та культури, де він прагне висвітлити міжрегіональні та міждисциплінарні контексти. Колишній президент Американської асоціації українських студій (2009–2018) і зараз перший віце-президент Наукового товариства імені Шевченка в США.
Лазар Анна
Лазар Анна – кураторка Музею мистецтв у Лодзі, публіцистка, співробітниця «Nowa Europa Wschodnia» та «Czas Literatury», перекладачка (твори Оксани Забужко, Іллі Камінського, Катерини Диси). Працювала у сфері публічної дипломатії в Міністерстві закордонних справ на посадах заступниці директора та в.о. директора Польських інститутів у Києві (2008–2014) та Санкт-Петербурзі (2015–2018).
Антадзе Мішо
Антадзе Мішо — кінорежисер і дослідник мистецтва з Тбілісі, Грузія. Має ступінь бакалавра у галузі кіно/відео з CalArts і ступінь магістра в галузі мистецьких досліджень через кіно в Нідерландській кіноакадемії. Як практика і дослідника, його інтереси охоплюють точки зустрічі та відправлення кіно та історії, а також погляди з точки зору тварин і не людей.
Його роботи демонструвалися на Міжнародному кінофестивалі в Роттердамі, кінофестивалі в Енн-Арборі, Full Frame Film Festival, DocLisboa та багатьох інших. Фільм «Урожай» отримав нагороду на Міжнародному кінофестивалі в Чонджу та на Фестивалі європейського кіно в Паліці та був показаний онлайн на e-Flux
Філевська Тетяна
Філевська Тетяна – креативна директорка Українського інституту, установи культурної дипломатії України. Арт-менеджерка, кураторка і письменниця. Має філософську освіту з досвідом у сучасному мистецтві та історії українського мистецтва 20 століття. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930», «Казимир Малевич. Київський аспект» та «Дмитро Горбачов. Случаї». Працювала у різних мистецьких закладах України. Тетяна курує публічну програму Українського павільйону на 59-й Венеціанській бієнале, присвячену деколонізації.
Кінопокази в межах програми
Програма також включала декілька кінопоказів фільмів з різних куточків світу, а саме “Мир і спокій” Миро Клочко та Андрія Бондаренка, “Інколи це було прекрасно” Крістіана Ньямпети та “Три пісні для Сатурна” Мішо Антадзе.
Кінопоказ: Миро Клочко та Андрій Бондаренко. Мир і спокій (11’), 2022
Миро Клочко та Андрій Бондаренко. Мир і спокій (11’), 2022
Тоді як російські війська вступали в Україну, Андрій Бондаренко написав п’єсу, в якій розповідає про життя, обірване конфліктом.
Два тижні по тому, як Росія вторглася в його країну, відомий драматург Бондаренко зосередився на своєму прожитому житті. На зміну мирному дитинству прийшло кровопролиття. І тепер, у дорослому віці, він зіткнувся з загрозами, свідками яких були попередні покоління його родини. Ці думки втілилися в одноактну п’єсу, написану у відповідь на тогочасні події. Для супроводу цієї екранізованої версії п’єси режисерка Миро Клочко використовує фотографії з життя Бондаренка, викликаючи в уяві людей, які його населяли, і, більш широко, народ України. Результатом цього є акт мистецького висловлювання, пам’яті та, зрештою, опору.
Кінопоказ: Крістіан Ньямпета. Інколи це було прекрасно (38ʼ), 2018
Крістіан Ньямпета. Інколи це було прекрасно (38ʼ), 2018
У фільмі розповідається про незвичайну групу друзів, які збираються для перегляду та критики фільмів, знятих шведським кінематографістом Свеном Нюквістом у Конго між 1948 і 1952 роками. Їхня дискусія підкреслює постійну напругу навколо соціальних трансформацій, культурної власності та того, хто має право на репрезентацію.
Кінопоказ: Мішо Антадзе. Три пісні для Сатурна (11ʼ), 2021
Мішо Антадзе. Три пісні для Сатурна (11ʼ), 2021
У травні 2020 року в московському зоопарку помер алігатор. Що він запам’ятав? ТРИ ПІСНІ ДЛЯ САТУРНА використовує кадри, знайдені в історії кінематографа та на YouTube, щоб відтворити подорож справжнього алігатора, біографія якого перегукується з маловідомою масовою депортацією 20-го століття.
Як війна Росії проти України змінила світ [мистецтва]
22 квітня 2022 року відбулася вступна дискусія з представленням програми під назвою Як війна Росії проти України змінила світ [мистецтва].
Учасники:
- Борис Філоненко, співкуратор українського павільйону на 59-ій міжнародній виставці сучасного мистецтва – Венеційській бієнале, головний редактор Ist Publishing (Харків, Україна)
- Алевтина Кахідзе, мисткиня. Митець на війні (Київ, Україна)
- Сергій Плохій, історик, директор Українського дослідницького інституту при Гарвардському університеті (США)
- Олеся Островська-Люта, генеральна директорка національного культурно-мистецького та музейного комплексу “Мистецький арсенал” (Київ, Україна)
- Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту (Київ, Україна)
Програма є невід’ємною частиною виставкового проєкту Українського павільйону, що відбувається під керівництвом Уповноваженої Катерини Чуєвої, заступниці Міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції, та курується Лізаветою Герман, Марією Ланько та Борисом Філоненком у співпраці з Українським інститутом, художниками-учасниками та кураторами інших національних павільйонів.
Під егідою Венеційської бієнале.
Партнери
- Міжнародний фонд «Відродження»
- House of Europe («Дім Європи»)
- Платформа міждисциплінарної практики Open Place
Організатори
- Український павільйон
- Український інститут