Ініціатива поєднує українські й німецькі громадські, освітні та дослідницькі організації, зокрема з менших міст, для спільних культурних проєктів.   

Конференцію відкрила історикиня Франциска Девіс (Центр імені Лейбніца з дослідження новітньої історії, Потсдам). У своїй лекції вона говорила, чому поняття російського колоніалізму досі може критично сприйматися у Німеччині, а також простежила, як Україна зникала з «ментальної мапи» Західної Європи. Згідно з нею, цей процес пролягає від Переяславської угоди 1654 року і поділів Польщі до звички цілих поколінь німецьких політиків дивитися на Москву повз Київ. «Ми думаємо, що деколонізація — щось нове, щойно відкрите. Насправді це стара ідея з потужною традицією саме в Україні», — сказала вона і нагадала про програму Українського патріотичного руху 1980 року: дисиденти прямо вимагали в ній деколонізації СРСР. 

Олена Геппер, голова та керівниця Dialogkraft Europa e.V., некомерційної асоціації у Франкфурті-на-Майні, яка займається міжкультурним діалогом, громадською активністю та транскордонною культурною співпрацею, пояснила, навіщо знадобився проєкт KARTA — путівник з української деколоніальної думки німецькою мовою: «Майже після п’яти років війни на німецькомовних заходах досі питають, у чому проблема зробити російську другою офіційною мовою. Без історичного пояснення на це не відповісти». 

Окремі проєкти займалися спадщиною, про яку незручно говорити. Так проєкт Contested Socialist Heritage порівняв два зібрання радянського часу. Перше — колекція Кмитівського музею образотворчого мистецтва, який 1974 року заснував голова колгоспу Йосип Буханчук. Друге — колекція творів мистецтва радянсько-німецького акціонерного товариства Wismut у Саксонії, що займалося видобутком урану в НДР для радянської ядерної програми. Кураторки шукали, як показувати це мистецтво без звеличення, але й без відмови від нього. Результат — двомовна книга «Вам привиділося: Кмитів-Візмут». А учасники медійної резиденції Voices of the Future побували в меморіалі концтабору Нойенгамме. Там вони дізналися, що українців серед в’язнів у документах записували «радянськими». Команда меморіалу зараз повертає пам’ять про їхню національність. 

Також досліджували пам’ять, яку зберігають люди. Митці резиденції Foreign Visitors працювали з архівними листами українських остарбайтерів у Гельзенкірхені. З них вони зробили сцени форум-театру, до яких долучалися перехожі. Ніна Райпріх і Дан Ті Нгуєн, арт-директори гамбурзького фестивалю мистецтва, дискусій та різноманіття Fluctoplasma навели інший приклад: людей, які пережили расистський погром у Ростоку-Ліхтенгагені 1992 року, не запросили на офіційне вшанування 20-ї річниці цих подій, але покликали на альтернативну подію, яку організував громадський сектор – там вони знайшли простір ділитися своїм досвідом. 

І нарешті учасники досліджували ціну стійкості. Христина Медіна з Дніпра, яка разом з колегами з Кельна вела театральну лабораторію RE-FORM, описала, як це виглядає на сцені. Українські актори зараз стримують почуття, «бо треба бути сильними», і це блокує контакт із глядачем. 

На воркшопі «Демократія під тиском» Мара Юнге (DeZIM) та Оксана Чорна (Центр досліджень Східної Європи Бременського університету) розібрали слово, яке так часто чують про українців. Захоплення «стійкістю» може створювати враження, що допомога вже не потрібна. Експертки пропонували ставити до слова «стійкість» три запитання: стійкість чого, для кого і якою ціною. 

Частина проєктів реалізовувалася в містах східних федеральних земель Німеччини, де партія «Альтернатива для Німеччини» здобула значну підтримку на нещодавніх місцевих виборах. Представники партії неодноразово публічно ставили під сумнів підтримку України та виступали за відновлення співпраці з Росією. У Хемніці досі щопонеділка виходять на демонстрації з російськими прапорами. «Важливо було привезти цю співпрацю саме в Хемніц — показати, що не всі тут підтримують AfD чи росію», — сказала Мішель Ауербах із Pochen Biennale. Катаріна Вюрцберг із фестивалю Sommerblut підсумувала досвід німецьких партнерів: «Це взаємний обмін двох світів. Ми теж отримали шанс працювати з вами, українськими партнерами, і це відкрило нам очі на те, що означає залишатися на зв’язку й триматися разом».