У межах програми українського павільйону на Венеційській бієнале відбулася дискусія Як війна Росії проти України змінила світ [мистецтва]

Програма українського павільйону Деколонізація мистецтва. За межами очевидного об’єднує митців, кураторів, публічних інтелектуалів, дослідників і широку аудиторію у обговоренні про деколоніальний погляд на Україну та Східну Європу. Цьогорічну програму українського павільйону було створено як екстрену відповідь ситуацію надзвичайного і безумовного насильства війни.

22 квітня відбулася вступна дискусія з представленням програми під назвою Як війна Росії проти України змінила світ [мистецтва].

Учасники: 

  • Борис Філоненко, співкуратор українського павільйону на 59-ій міжнародній виставці сучасного мистецтва – Венеційській бієнале, головний редактор Ist Publishing (Харків, Україна)
  • Алевтина Кахідзе, мисткиня. Митець на війні (Київ, Україна)
  • Сергій Плохій, історик, директор Українського дослідницького інституту при Гарвардському університеті (США)
  • Олеся Островська-Люта, генеральна директорка національного культурно-мистецького та музейного комплексу “Мистецький арсенал” (Київ, Україна)
  • Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту (Київ, Україна)

Сергій Плохій, історик, директор Українського дослідницького інституту при Гарвардському університеті (США), про те, що змінилося у світі з 24 лютого та чи це локальне або глобальне зрушення: “Чим відрізняється ця війна, так це своїми масштабами та впливом на міжнародне співтовариство і суспільство. Ця війна дуже локальна, і страждання мають особистий характер. Але це також глобальна війна, і вона може закінчитися завдяки глобальним зусиллям. Вихід криється і у політичній позиції, зброї, і у вираженні, висловлюваннях та роздумах про те, що відбувається у світі. І останнє – це те, де могутнім є мистецтво. Мистецтво також є способом закінчення цієї війни”.

Алевтина Кахідзе, мисткиня. Митець на війні (Київ, Україна), про те, що змінилося в її житті та творчості з 24 лютого: “Коли моя мама переживала війну на Донбасі, вона щодня мені телефонувала. І я намагалася згадати, що вона мені тоді розповідала. Згодом я викладала це в слова і рядки. Таким чином я реконструювала війну для всіх своїх друзів і міжнародної аудиторії. Цікаво, що те саме почало відбуватися і зі мною. Завдяки маминим розповідям я була готова, але дійсно – ці війни абсолютно різні. Я називаю своє мистецтво «альтернативною журналістикою». У мене є привілей малювати. Бо коли ти щось малюєш, ти віддаляєшся і стаєш суб’єктним. Ти вже поза ситуацією, ти більше не жертва. Таким чином ти можеш розпоряджатися власним життям”.

Олеся Островська-Люта, генеральна директорка національного культурно-мистецького та музейного комплексу “Мистецький арсенал” (Київ, Україна), про те, що українська культура може розповісти світу: “Українська культура може запропонувати світовій спільноті змогу відчувати й транслювати ледь помітні ознаки авторитаризму та доносити їх до інших спільнот. Коли знаходишся у Києві, то маєш відчуття, що в російській політичній уяві домінування є набагато бажанішим за демократію. Адже демократія – це певним чином перешкода для домінування. Цю думку українська інтелігенція та митці віддавна відчували й доносили. І така роль української культури може стосуватися не лише поточного досвіду, а й авторитаризму в усьому світі”.

Борис Філоненко, співкуратор українського павільйону на 59-ій міжнародній виставці сучасного мистецтва – Венеційській бієнале, про те, що змінилося в концепції та контексті Української програми: “Цікаво, скільки разів може змінюватися значення одного твору через зміну контексту та довкілля. Ідея проєкту “Фонтан виснаження” виникла у 1995 році, натхненна місцевою ситуацією в Харкові. Тоді митець вважав себе антропологом, дослідником міського ландшафту. У цій роботі йшлося про брак життєвих сил у Харкові 90-х років. Через 20 років митець використав цей твір, щоб розповісти про надлишкове використання ресурсів і про їх виснаження. Зараз Харків в облозі і багато культурних об’єктів знищено. Тож художник ще раз переосмислив твір, щоб розповісти про війну”.

Тетяна Філевська, креативна директорка Українського інституту (Київ, Україна), про роль митців та мистецтва у цій війні: “Культура є не тільки ще одним важливим полем битви у цій війні, але й також вона дає нам нові можливості для розуміння природи мистецтва. Багато художників стали свідками російських злочинів, вони архівують моменти війни і передають їх іншим. Але зараз в Україні є й митці, які мають захищати свої цінності та життя зі зброєю та припинити свою мистецьку практику. Для них зрозуміло, що культура як діалог можлива лише доти, доки інший не захоче вас знищити. Все, що вони можуть зараз робити – захищати своє право на життя. Якщо війна є єдиною формою співіснування, чи є місце для мистецтва в цьому світі? Ті українські митці, які воюють з росіянами, нагадують, що культура – це привілей для тих, хто насолоджується миром”.

Програма є невід’ємною складовою виставкового проєкту українського павільйону під керівництвом Комісарки Катерини Чуєвої, заступниці міністра культури та інформаційної політики України з питань європейської інтеграції, та кураторів Лізавети Герман, Марії Ланко, Бориса Філоненка. Проєкт проводитиметься у співпраці з Українським інститутом, а також з митцями та кураторами інших національних павільйонів. 

Усі події відбуватимуться на 59-й міжнародній виставці сучасного мистецтва (квітень-листопад 2022) на вихідних протягом 4-5 тижнів, по декілька подій на день. Проєкт буде спрямовано на широку аудиторію відвідувачів Бієнале мистецтва 2022, акредитованих професіоналів і представників ЗМІ.

Проводиться Венеційською бієнале

Партнери

Український павільйон

Український інститут

Міжнародний фонд “Відродження”