Урочиста частина заходу розпочалась з відеозвернення Першої леді України Олени Зеленської: «Ми кажемо «дах над головою», коли маємо на увазі дім, затишок, безпеку. Але саме все це відбирає в нас кожен російський обстріл. Уже понад 300 тисяч домівок українців зруйновані фізично. Ще мільйони осель недоступні для своїх мешканців через окупацію. Втрачає дах над головою також наша освіта й культура: російські бомби знищили вже понад 4 тисячі освітніх закладів, серед яких три університети, 1419 пам’яток культурної спадщини та 2233 об’єкти культурної інфраструктури».

Альона Шкрум, перша заступниця міністра розвитку громад, територій та інфраструктури України, також звернулась до присутніх: «Як Міністерство розвитку, ми відповідаємо за оцінку всіх пошкоджень дахів в Україні під час цієї війни. І понад 800 тисяч дахів будинків було пошкоджено або повністю зруйновано за три з половиною роки війни. 800 тисяч – це майже неможливо уявити як число. Це понад 300 тисяч приватних житлових одиниць, які були зруйновані, 70 університетських гуртожитків і понад 400 тисяч багатоквартирних будинків. І щоб ви просто зрозуміли, наскільки це багато в порівнянні з кількістю будинків тут, у Венеції, – це 14 Венецій було б зруйновано в такому обсязі житла. Але ми будуємо. І цей проєкт також про це».

Вікторія Ляліна-Бойко, керівниця напряму публічної дипломатії та комунікацій МЗС України зачитала листа від Міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, в якому наголошувалася важливість таких заходів: «Ця виставка – більше, ніж культурний проєкт, – це вагомий внесок у розмову про відбудову України. Вона показує, що відбудова – це не лише технічне чи інфраструктурне питання, – це також про збереження культурної ідентичності, традицій та громад.»

Комісарка Українського павільйону та креативна директорка Українського інституту Тетяна Філевська представила команду й подякувала всім, хто долучився до реалізації проєкту: «Війна триває. Російські ракети й дрони атакують українські міста щодня. Українці гинуть щодня — і це може статися будь-де. В Україні немає безпечних місць. Але попри це українці чинять опір. Вони живуть, творять, відбудовують. Бо ми самі відповідаємо за своє майбутнє. І ми щиро вдячні всім, хто підтримує нас у цій боротьбі — бо вистояти самотужки неможливо».

Куратор(к)и, Богдана Косміна, Міхал Муравськи та Катерина Русецька, пояснили тему цьогорічної виставки та представили команду: «Слово «Хардкор» у назві використано в його оригінальному значенні, що походить з лексики вернакулярного будівництва, та означає різні уламки, брухт, фрагменти цегли, які разом складають основу, фундамент будівлі. Виставка апелює до етики та політики відбудови, яка ґрунтується на крихкому, але непохитному «хардкорі» українського (і глобального) спільного; де маніфестуються та проявляються структури турботи, відновлення, солідарності та спротиву, який забезпечує це».

Ілона Демченко, продюсерка Українського павільйону, розповіла про процес створення виставки: «Все, що ви бачите в цьому павільйоні, було збудовано в Україні з українських матеріалів руками українців різних професій менш ніж за три тижні. 1 Всі ви – професійна аудиторія, ви можете собі уявити. На жаль, ми не змогли привезти всю команду. Це було б понад 50 людей, які до цього долучилися. Але для мене велика честь представляти їх тут.»

Дах — базовий елемент архітектури. Він слугує укриттям від негоди й надійно оберігає ритуали повсякденного життя. Але в умовах повномасштабної війни, коли боротьба ведеться також у небі, із застосуванням дронів, безпілотників та ракет, дах стає першою вразливою мішенню для влучання ворожих снарядів.

DAKH: Vernacular Hardcore досліджує та зіставляє взаємодію між «вернакулярною спадщиною» традиційного українського сільського житла з «негайним вернакуляром», що виник у процесі самоорганізованої, стихійної відбудови, здійсненої в умовах воєнного часу.

«Вернакуляр» означає повсякденну розмовну мову притаманну певній громаді та місцевості, лексику без словників і граматичної поліції. Але вернакуляр також відсилає до форм будівництва, яке відбувається без контролю професіоналів. Це архітектура без архітекторів.

ДАХ виявляє амбівалентну межу між воєнним часом і повоєнною відбудовою, наголошуючи на тому, що процес відновлення завжди починається, попри те що руйнування і небезпека продовжують тривати; але також і на тому, що довготривалі стратегії відбудови можуть багато чому навчитися від укоріненних знань та досвіду негайного вернакуляру.

Утім, відновлення та забезпечення тимчасовим притулком є недостатніми. Відбудова не має сенсу без безпеки, а безпеку неможливо здобути без боротьби. Понад десять років українське небо зазнає безперервних атак російської військової машини. Належні та стійкі системи протиповітряної оборони залишаються далекою і, здавалося б, недосяжною метою. У відповідь на це над солом’яними, шиферними, дерев’яними, металевими та бетонними дахами — сільськими та міськими, вернакулярними та індустріальними — українці власноруч збирають величезне, летюче укриття: «дзижчачої» стріхи з дронів.

Виставка складається із шести елементів:

• Ключовий елемент — ДАХ, динамічний прообраз вернакулярного українського даху, розроблений архітекторкою та художницею Богданою Косміною.
• Вибрані матеріали з архіву «Атласу традиційного українського житла з кінця XIX до середини XX століття», 50-річного монументального дослідження, над яким працювали три покоління жінок-архітекторок: Тамара, Оксана та Богдана Косміна. Архів став основою для створення ДАХу, образи з дослідження безпосередньо вплинули на його форму, структуру, матеріальність і дух.
• ШІ-аватар архітекторки та етнографки Тамари Косміної (1936–2016), яка десятиліттями досліджувала народну архітектуру в експедиціях Україною. Інсталяція переосмислює незалежні технології, поєднуючи персоналізований штучний інтелект з культурною спадщиною. Цифровий образ Тамари створювався протягом року роботи за допомогою інструменту Iris (автономний інструмент для персоналізованого штучного інтелекту, що дозволяє безпосередньо володіти та контролювати даними).
• Документація ландшафтів екстреної вернакулярної архітектури та процесів відновлення покрівель житла у Чернігівській, Київській, Харківській, Сумській і Запорізькій областях, здійснені колективами «Лівий берег» (Ігор Окунєв, Владислав Шарапа, Ксенія Кальмус) та KHARPP (Ада Вордсворт).
• «Місця: Миколаївська область» — фотографічний проєкт художниці та письменниці Євгенії Бєлорусець, що досліджує зневоднені війною ландшафти. Проєкт присвячено працівникам Миколаївського водоканалу, які з 2022 року відчайдушно борються за відновлення водопостачання в системах, пошкоджених російськими обстрілами — критично важливих для одного з найбільших міст України. Подібно до того, як дахи забезпечують укриття згори, життєздатність комунальних систем підтримує фундамент життя під ними.
• «Купол дронів» — імерсивна звукова інсталяція, курована Клеменсом Пулом і натхненна проєктом «Клин», низовою ініціативою, що займається створенням дронів, яку очолює Ксенія Кальмус.

Виставковий проєкт DAKH (ДАХ): Vernacular Hardcore супроводжуватиметься номадичною публічною програмою Planetary Hardcore, що стартує 10 травня в Scuola Grande di San Marco у Венеції, а згодом рушить іншими містами України (Київ, Дніпро) та світу. Публічна програма має на меті налагодження зв’язків між Україною та іншими місцями у світі, де подібні зусилля з самоорганізованого відновлення та відбудови об’єднуються в умовах воєнного часу.

Більше інформації щодо публічної програми доступно на сайті.