Українські митці та продюсери на фестивалі Sirenos у Вільнюсі
Українську присутність організував Український інститут разом із фестивалем і Литовським театральним центром. До неї увійшли перформанс The Trap української хореографки, перформерки та кураторки танцю Ріти Ліри і професійна програма для молодих продюсерів/(-ок) перформативних мистецтв.
З моменту свого заснування у 2004 році, театральний фестиваль Sirenos є ключовою подією у перформативних мистецтвах Литви. Фестиваль складається з двох частин: показів литовських вистав для міжнародних продюсерів (-ок) і програмерів (-ок) театральних фестивалів, а також міжнародної платформи, де представлені вистави з інших країн. У 2026 році Sirenos об’єднаний темою «Театр як втеча». Захід відбувається за підтримки муніципальних та державних установ — Міської ради Вільнюса та Державного фонду культури Литви.
«Ми живемо в часи, коли війни, дезінформація, теорії змови та безперервний потік поганих новин стали частиною повсякдення. Коли реальність стає апокаліптично нестерпною, багато хто з нас шукає притулку в мистецтві. Театр унікальний тим, що ми переживаємо його спільно, разом шукаємо однодумців та світи, у які можна втекти на годину-дві, повертаючись, можливо, дещо зміненими», — ділиться Крісте Агота Саве, креативна директорка Sirenos.
«Проте фестиваль закінчиться, як і блаженство, а коли тікаєш до або від, найважливіше запитання — як час у раю змінить тебе? Чому вчиш власне тіло, сидячи в темряві театру? Позиція сидячки, позиція спостерігача — яка їхня подальша доля в громаді?» — мислить програмна менеджерка напряму «Перформативні мистецтва» Ася Павленко у написаному на запрошення фестивалю тексті «Райський образ втечі й усе, принесене звідти».
Повна версія тексту «Райський образ втечі й усе, принесене звідти»
Фото: Dainius Putinas
Показ перформансу The Trap Ріти Ліри
The Trap відкрив міжнародну програму фестивалю просто неба, біля музею сучасного мистецтва Mo muziejus. У своїх роботах Ріта Ліра поєднує сучасний танець, перформанс, візуальне мистецтво та роботу з документами, досліджуючи теми ментальних пасток, циклічності, а також тілесного досвіду війни та вимушеного переселення.
Створений за підтримки Cité Internationale des Arts та La Briqueterie CDCN, перформанс The Trap досліджує психологічні й емоційні пастки, з якими стикаються люди в кризові часи. Костюм перформерки — кокон-«друга шкіра», з якого виходять довгі смуги тканини — переплітається з навколишніми предметами, втілюючи стан фізичного та психологічного ув’язнення.
Після показу відбулася розмова про перетин перформативних мистецтв і активізму. Глядачі/(-ки) розповідали, що тривога, втілена в костюмі і спробі з нього вирватися, відгукується їхнім особистим переживанням і політичному контексту Литви. Вона також збігається з їхнім уявленням про труднощі, з якими Україна живе на тлі повномасштабної війни.
Спеціальна програма для продюсерів/(-ок) в перформативних мистецтвах
У професійній програмі Sirenos, Литовського театрального центру та Українського інституту, упродовж фестивалю четверо продюсерів/(-ок) і менеджерів/(-ок) з державного та незалежного секторів – Олеся Захарова, Павло Коваль, Марія Левченко та Діана Циба – розвивали навички, потрібні для міжнародної співпраці.
Більше про учасників/(-иць):
Олеся Захарова — культурна менеджерка та акторка з Харкова, проєктна менеджерка та менеджерка з партнерств альтернативного театру «Нафта». Один з основних фокусів уваги — розбудова театру як стабільної, багатошарової інституції, що успішно поєднує створення якісних театральних продакшенів, освітню платформу для молодих локальних митців та мисткинь, представництво Харкова та використання театру як інструменту культурної дипломатії як в Україні, так і за кордоном.
Павло Коваль — продюсер і режисер із Києва, засновник «Бентеги» — незалежного театру, що працює у фізичному, документальному та сайт-специфічному театрі. Серед його постановок — «Між Світом і Душею» (2026), моновистава про поета Василя Стуса за методом Сузукі, і «Промова» (2025). Павло Коваль працював над міжнародними проєктами з La MaMa ETC і CultureHub (Нью-Йорк), нині розвиває «Under the Uniform» — українсько-косовський проєкт про ЛГБТК+ ветеранів. Стипендіат ITI Academy Week 2026.
Марія Левченко — мисткиня та театральна продюсерка, яка працює з театром, міждисциплінарними практиками і соціально значущими темами. У фокусі її досліджень – пам’ять, ідентичність, вплив війни та потенціал мистецтва як інструменту діалогу. Під час повномасштабного вторгнення її практика зосереджена на роботі з внутрішньо переміщеними дітьми та жінками, для яких театр став способом адаптації до нових реалій і пошуку нових сенсів. Серед останніх проєктів Марії Левченко — «Стікери», «Манівці», сайт-специфічна вистава «Інтермеццо», «Потяг: Шлях до себе» та «Кассандра».
Діана Циба — виконавча директорка KЇ Platforma та KЇ FEST — незалежної культурної платформи й міжнародного театрального фестивалю. Працює на перетині культурного менеджменту, театру, танцю й дизайну. Зараз Діана Циба зосереджує свою діяльність на розвитку міжнародних культурних співпраць, створенні освітніх проєктів для професійної спільноти та організації культурних подій.
Програма включала:
- майстерні з представлення проєктів і розробки продюсерських стратегій для дистрибуції перформативного продукту, а також мапування міжнародних фестивалів з перформативних мистецтв: їхніх моделей роботи та пріоритетних напрямів;
- розмову з Томом Форстером про екосистему Edinburgh Festival Fringe: що має знати творча команда, щоб успішно показати роботу на фестивалі й отримати пропозиції щодо її подальшого просування;
- зустріч з The Drama League, однією з ключових театральних асоціацій США, де обговорили індустрії перформативних мистецтв у США та Україні, головні виклики й формати співпраці;
- мережування з литовськими фахівцями/(-чинями) та міжнародними гостями фестивалю;
- знайомство з командою фестивалю та візити до місцевих інституцій, щоб побачити, як у перформативних мистецтвах влаштовані фінансування й стратегічне планування.
Цей формат є частиною ініціатив Українського інституту для розвитку фахівців/(-чинь) у сфері перформативних мистецтв. У 2026 році до них також належали резиденція Transmission Impossible спільно з Авіньйонським фестивалем і практичне занурення в ринок Сполученого Королівства на Edinburgh Festival Fringe.
Коментарі учасників/(-иць)
Діана Циба:
Така програма швидко розширює базу теплих контактів через живий контакт із професіоналами інших країн у неформальних умовах. Це можливість зрозуміти місцевий культурний та індустрійний контекст, а також побачити, де можуть виникнути майбутні співпраці. Але важливо справді цікавитися тими, із ким в моменті розмовляєш — якщо цього інтересу немає, не варто витрачати час.
Я точно прокачала навичку швидко й чітко презентувати себе та свою діяльність. Також було цінно краще зрозуміти, як працюють різні інституції, як вони формують свої програми та стратегії.
В майбутньому плануємо запрошувати міжнародних професіоналів та знакові роботи митців на фестиваль в Україні, шукати можливості турингу українських вистав та розвивати освітні проєкти для обміну досвідом.
Марія Левченко:
Можливість від Українського інституту побувати на фестивалі Sirenos — найкраще, що трапилось зі мною цьогоріч. Міжнародна індустрія перформативних мистецтв це прекрасна наявна екосистема, де діячі/(-ки) перформативного сектору з різних міст, країн і континентів чують одне одного, беруть в роботу ефективні кейси та функціонують в нових системах менеджменту.
Для нашого внутрішнього сектору надзвичайно важливо дивитися більше і глибше за те, що ми маємо і продукуємо наразі.
Організовані для нас знайомства і майстерні докорінно змінили мій погляд на перформативний сектор. Мрії про майбутнє за цей тиждень ми перетворили на реальні можливості і наразі вже ведемо перемовини з кількома театральними продюсерами.
Павло Коваль:
Така програма це не просто можливість для розширення власної надивленості та культурного обміну в межах подій програми, а й чудовий плацдарм для нетворкінгу. Ще передуваючи у Вільнюсі, я почав перемовини про спільні проєкти з локальними литовськими інституціями: як результат, ми вже пишемо низку грантів для дистрибуції українських вистав та інших проєктів між Литвою та Україною на 2027 рік. Саме для цих робочих звʼязків й треба подаватися на подібні програми і я дуже вдячний Українському інституту за цю можливість.
Олеся Захарова:
Ми отримали рідкісну можливість прокачати відповідні hard та soft skills в дуже специфічному та вузьконаправленому напрямку роботи. Я заберу для себе набагато ширше знання про систему європейських театральних фестивалів, та їх окремі внутрішні структури, а також певні поради щодо якісної побудови життя продакшну після премʼєри.
Наразі ми вже працюємо над розбудовою європейського гастрольного туру для однієї з вистав харківського альтернативного театру «Нафта» в 2027 році (включно із перемовинами з партнерами, з якими я мала радість познайомитись під час програми). Ми також пробудовуємо подальшу стратегію залучення міжнародної професійної спільноти до освітніх ініціатив всередині України.