Провідник українською класичною літературою від Андрія Портнова
Провідник українською класикою
The Hidden Canon: Ukraine’s Literary Iconoclasts
10 Must-Read книг української літератури
рекомендує Андрій Портнов
Провідник українською класичною літературою
Цей читацький провідник є частиною серії рекомендацій від авторитетних літературознавців та україністів. Проєкт було започатковано кілька років тому, щоб знайомити іноземну читацьку та професійну аудиторію з ключовими українськими авторами та їхніми текстами. У списку історика Андрія Портнова – десять книжок, що відкривають українську літературу в усьому її розмаїтті – від героїчного епосу та драматичної поеми до інтелектуального роману та сучасної прози.
Андрій Портнов – історик, автор праць з інтелектуальної історії Центральної Європи та історії української історіографії, дослідник українсько-польських та українсько-німецьких культурних взаємин. Директор-засновник Мережі дослідників Східної Європи ПРИЗМА УКРАЇНА в Берліні. Професор Інституту Пілецького у Варшаві та Українського Вільного Університету в Мюнхені, асоційований співробітник Віадрінського Центру польських та українських студій. Член Українського ПЕН та Німецько-українського товариства. Автор біографії міста Дніпро та першого німецькомовного «Вступу до українознавства», співредактор «Київського щоденника 1940–1945» Вікторії Колосової та німецької антології київських неокласиків «Поезія проклятих» Освальда Бургардта. Автор англомовної інтелектуальної біографії Омеляна Пріцака.
До його списку ввійшли:
1. Невідомий автор
«Слово о полку Ігоревім»
Жанр: героїчний епос
Рік публікації: 1800
Мова: східнослов’янська
Ключові слова: Русь, половці, Степ, князь Ігор, Плач Ярославни
Текст «Слова о полку Ігоревім» був опублікований 1800 року за рукописним списком XVI століття, який згодом зник (загинув у пожежі Москви під час захоплення міста військами Наполеона Бонапарта 1812 року). Не маючи безпосереднього доступу до рукопису, дослідники дотепер сперечаються про час написання пам’ятки. Проблема автентичності «Слова» поділила славістів на переконаних скептиків та запеклих прихильників давності тексту.
«Слова о полку Ігоревім» присвячене походові новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року, який закінчився поразкою руських військ. Стилістично багатий текст епосу містить виразні елементи народної української мови, а також цікаву колекцію тюркізмів.
Водночас сам текст — незалежно від того, чи він постав наприкінці XII століття, чи був написаний наприкінці XVIII століття — має виняткові поетичні й ораторські якості, що ставлять його в один ряд із «Піснею про Нібелунґів» чи «Піснями Осіяна» Джеймса Макферсона.
Переклад: The Tale of Igor’s Campaign. Translated and published by Perun Mountain publishing house, 2023.
2. Григорій Сковорода
«Байки харківські»
Жанр: байка
Рік публікації: 1837
Мова: російська
Ключові слова: алегорична оповідь, Харків, філософія
Життя одного з найважливіших українських мислителів, останнього представника українського бароко (за словами Дмитра Чижевського), Григорія Сковороди припало на XVIII століття — час послідовної інкорпорації українських земель Російською імперією. Обравши шлях мандрівного філософа, відмовившись від посад і майна, Сковорода у своїх роздумах був близький до александрійської філософії часів занепаду Риму та німецької релігійної містики. Він вважав, що філософ має уникати практичної діяльності, відмовитися від мирських клопотів та зменшити власні амбіції. Сковорода писав пісні і казки, трактати й діалоги, у яких переповідав античні сюжети на біблійний лад. Твори мислителя не виходили друком за його життя і були опубліковані посмертно.
«Байки харківські», написані російською мовою, вперше побачили світ 1837 року. 1920 року Гнат Хоткевич здійснив їхній перший переклад сучасною українською мовою. У жанрі байки Сковорода ілюструє свої філософські погляди та щедро черпає з народної творчості рідної йому Слобожанщини. Тридцять байок, написаних Сковородою, належать до визначних пам’яток української літератури другої половини XVIII століття.
Переклади:
Hryhorij Skovoroda. Werke. Translator: Roland Pietsch. Language: German. HARRASSOWITZ, 2026.
Grigori Skovoroda. Harkovan faabelit. Translator: Mari Miettinen. Language: Finnish. Ilias Oy, 2011.
3. Пантелеймон Куліш
«Чорна рада»
Жанр: історичний роман
Рік публікації: 1857
Мова: українська
Ключові слова: козаки, шляхта, селяни, Хмельниччина, Руїна
Центральна постать української інтелектуальної історії ХІХ століття – Пантелеймон Куліш – був прозаїком, поетом, перекладачем, істориком. Усе його життя було постійним пошуком політичних переконань й естетичних засобів, але трималося на глибокій вірі у слово й вагомість культурної праці. Творчість Куліша мала величезний вплив на розвиток української літературної мови (він, зокрема, переклав нею Біблію) та на осмислення польсько-українських взаємин. За словами дослідника його творчості Віктора Петрова, Куліш був «парламентарем без парламенту, лідером без партії, журналістом без журналу». Водночас саме цей «трагічний одинак» (за визначенням Юрія Шевельова) своїми текстами визначив подальший розвиток української культури.
«Чорна рада», яку вважають першим українським історичним романом, сам Куліш називав «хронікою у драматичному викладі». Твір пропонує художнє осмислення трагедії української історії після повстання під проводом Богдана Хмельницького (1648–1657) – періоду, відомого під назвою «Руїна». У назві твору та його тексті йдеться про реальну історичну подію – козацьку раду 1663 року в місті Ніжині. В тексті Куліша співіснують історичні та вигадані персонажі. При цьому роман-хроніка побудований за принципом антитези, де одна сцена спростовує іншу. Загалом Куліш пропонує широку й неоднозначну рефлексію над соціальними і національними конфліктами в українській історії.
4. Іван Франко
«Перехресні стежки»
Жанр: повість
Рік публікації: 1900
Мова: українська
Ключові слова: Галичина, селянське питання, польсько-українські взаємини, єврейське питання, жіноча емансипація
Найбільша постать української культури в Західній Україні другої половини ХІХ століття, Іван Франко був енциклопедично освіченим письменником, істориком, фольклористом, літературознавцем (автором одного з перших нарисів історії української літератури) і мовознавцем, а також одним із найактивніших перекладачів світової художньої літератури – Данте Аліґєрі, Сервантеса, Ґете – та праць з історії і філософії. Франко діяв і як журналіст та есеїст (широко друкувався українською, польською та німецькою мовами), і як політик: був одним із засновників Русько-української радикальної партії (1890), ще студентом зазнав арешту за участь у таємній соціалістичній групі, а згодом оприлюднив інтелектуальну критику марксизму.
У романі «Перехресні стежки» розкривається історія молодого адвоката Євгенія Рафаловича, який відкриває практику в провінційному галицькому містечку й паралельно опікується просвітою та політичною самоорганізацією місцевих селян. Панорамне зображення галицького життя – з його економічними проблемами, судовою корупцією, неоднозначними міжнаціональними взаєминами – переплетене з історією кохання: випадковою зустріччю головного героя з польською жінкою, яку він кохав у студентські роки і яка тепер є дружиною місцевого чиновника-тирана. Рефлексивна проза Франка торкається найболючіших питань – зокрема психології кохання, жіночої емансипації та єврейсько-українського порозуміння. Текст містить відчутні перегуки з біографією Франка, а також містичні підтексти.
Переклад:
5. Леся Українка
«Кассандра»
Жанр: драматична поема
Рік публікації: 1908
Мова: українська
Ключові слова: Троя, Кассандра, Еллада, інтуїція, смерть, краса, щастя, бунт
Обраний Ларисою Косач псевдонім – «Українка» – однозначно вказує на свідомий культурний і політичний вибір. Водночас чітко асоціюючи себе з українською культурою, Леся Українка була серед тих авторок, які послідовно розширювали тематичний і змістовний горизонт української літератури. Основна тематика її драматичних творів і поезій – переосмислення світової культури та її ключових сюжетів: античних, біблійних, персидських. Авторка часто звертається до жіночих постатей: від Сафо й Кассандри до Марії Стюарт та Іфігенії. Тексти Лесі Українки алегоричні й багатозначні, їм властивий трагічний світогляд і болісне протиставлення сильної духом людини громаді та її поточним модам. У цьому відобразився й автобіографічний мотив – Лариса Косач за свого короткого життя так і не дочекалася широкого визнання своєї творчості.
У поемі «Кассандра» Леся Українка переосмислює античний сюжет з Гомерової «Іліади» про непочуті пророцтва щодо занепаду Трої. Твір надає нового виміру темам інтуїції, пошуку правди та розплати за неї, а також проблематиці краси, спокою, смерті й щастя. У властивій їй манері Леся Українка уникає прямого письма – натомість поєднує елементи імпресіонізму й символізму, вільно почуваючись в європейській культурній традиції та самобутньо переосмислюючи її.
Переклади:
6. Михайло Коцюбинський
«Тіні забутих предків»
Жанр: повість
Рік публікації: 1912
Мова: українська
Ключові слова: Карпати, гуцули, народна творчість, магія
Майстер психологічної прози й імпресіоністичного зображення, Михайло Коцюбинський привніс в українську літературу впливи Золя, Стріндберґа, Ібсена й Метерлінка. У своїх новелах він намагався відтворити в ритмічних реченнях (які часто нагадують рядки поезії в прозі) візуальні, слухові, навіть тактильні враження. Мистецьки продумані, присвячені проблемам самотності, дійсності та ілюзій, його твори зачіпали й проблематику соціальних рухів початку ХХ століття («Fata morgana») або кримськотатарську тематику («Під мінаретами»).
Заснована на фольклорних матеріалах повість «Тіні забутих предків» оповідає містичну історію кохання Івана й Марічки на тлі родинної ворожнечі та первісної природи Карпат. У сюжет вплетені теми трагічної втрати, нещасливого шлюбу та контактів із потойбічним світом. Переосмислення міфологічного світу Карпат, здійснене Коцюбинським у цій повісті, надихнуло Сергія Параджанова на створення однойменного фільму (1964) – одного з найвизначніших творів в історії українського кінематографу.
Переклади:
7. Віктор Домонтович
«Без ґрунту»
Жанр: роман
Рік публікації: 1948
Мова: українська
Ключові слова: Дніпро, Шимановський, музей, нове мистецтво епохи, абсолютні істини, нездійснене кохання, народ в історії, пізнавальні межі естетичного відчуття
Віктор Петров – науковець надзвичайно широкого кола зацікавлень й одна з найцікавіших інтелектуальних постатей України ХХ століття: археолог, етнограф, мовознавець, історик літератури і філософії. Наприкінці 1920-х років виступив і як письменник під псевдонімом «В. Домонтович». Його повісті вважають зразком інтелектуальної міської прози й одними з перших в українській літературі романізованими біографіями. Із другої половини 1930-х років співпрацював із радянськими спецслужбами, за їхнім дорученням 1942 року перетнув лінію фронту й редагував на окупованих нацистами територіях літературно-науковий журнал «Український засів». Після Другої світової війни працював у середовищі української еміграції в Західній Німеччині, звідки повернувся до СРСР у 1949 році. З 1956 року і до смерті працював в Інституті археології Академії наук у Києві.
«Без ґрунту» – вершина української інтелектуальної прози, яку Петров почав друкувати 1942 року в редагованому ним журналі на окупованій нацистами Україні. У центрі сюжету – відрядження відомого історика мистецтва до рідного для нього Дніпропетровська (нині Дніпро) з метою визначення долі пам’ятки архітектури початку ХХ століття – Варязької церкви, побудованої вигаданим архітектором Степаном Линником. Текст Домонтовича – огляд українських інтелектуальних дискусій кінця 1920-х – початку 1930-х років, глибока й суперечлива рефлексія про природу мистецтва, сучасне кохання, музику, музейну практику, виживання в радянський час. Апологія інтелектуального сумніву й проникливий аналіз проблематики взаємин міста і села поєднані в цьому тексті зі спогадами автора про власне дитинство.
Переклади 2024:
Domontovych. On Shaky Ground. Translator: Oksana Rosenblum. Language: English. Central European University Press, 2024.
8. Олесь Гончар
«Собор»
Жанр: роман
Рік публікації: 1968
Мова: українська
Ключові слова: козацький собор, історична пам’ять, навколишнє середовище
Олесь Гончар – один із найуспішніших українських радянських письменників – почав друкуватися 1938 року, але справжнє визнання здобув після завершення Другої світової війни, про яку він – солдат Червоної армії – написав патріотичну трилогію. 1959 року Гончар очолив Спілку письменників України й перебував на цій посаді до 1971-го, коли був позбавлений її через політичні перипетії навколо роману «Собор». Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років став одним із лідерів національно-демократичного руху. Після його смерті іменем Гончара була названа одна з центральних вулиць Києва, а 2008 року – Дніпровський університет, який він закінчив 1946 року.
«Собор» оповідає історію металургійного передмістя – Зачіплянки (у якій легко впізнати рідну для Гончара Ломівку), де дивом зберігся старовинний козацький собор. Студент металургійного інституту Микола Баглай разом із коханою Єлькою протидіють задумові комсомольця-кар’єриста Володьки Лободи знести собор і збудувати на його місці критий ринок. Попри те, що персонажі й сюжет «Собору» загалом відповідають типовим рисам соцреалістичного роману – темам самопожертви, керівної ролі комуністичної партії, неодмінному щасливому фіналу, – Гончар торкається і таких тем, як сталінські репресії та охорона навколишнього середовища. Задуманий як вершина української радянської соцреалістичної прози, цей роман викликав політичний скандал і став знаковим текстом для культури українських шістдесятників.
Переклади:
9. Емма Андієвська
«Роман про добру людину»
Жанр: роман
Рік публікації: 1973
Мова: українська
Ключові слова: Україна, табори Ді-Пі, Добро, пекло, імперія, (не)буття
Емма Андієвська – одна з найсамобутніших авторок української повоєнної еміграції – народилася в Донецьку, виїхала з батьками з України під час Другої світової війни, навчалася й дебютувала поетичними творами у Мюнхені. Наприкінці 1950-х певний час мешкала в Нью-Йорку, але повернулася до Німеччини, де працювала в українській редакції Радіо Свобода. Андієвська відома не лише як авторка поетичних і прозових творів, а й як оригінальна художниця-авангардистка. У різних видах мистецтва її цікавить інтуїтивне пізнання, мовні алюзії, пошук нової форми естетичного висловлювання.
Місцем дії «Роману про добру людину» є Міттенвальдський табір для переміщених осіб у Баварії. Головний герой – таборовий злодій, який віднаходить у собі добро. Загалом текст позбавлений традиційного сюжетного розгортання – це пристрасне міфотворче письмо з виразними антиколоніальними конотаціями, де Україна протиставляється імперії, та експериментальним підходом до прози: свідомо видовжені речення, багатство семантичних аналогій, ритуальне трактування висловлювання.
10. Юрій Андрухович
«Московіада»
Жанр: роман
Рік публікації: 1993
Мова: українська
Ключові слова: Україна, Москва, Радянський Союз, колоніалізм
Юрій Андрухович – письменник, поет, есеїст, дослідник літератури (автор дисертації про Богдана-Ігоря Антонича) і перекладач («Гамлет» Шекспіра, «Розбитий глек» Кляйста, «Цинамонові крамниці» Шульца). Один із ключових авторів сучасної української літератури та один із засновників літературного об’єднання «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск-Балаган-Буфонада, 1985). Автор збірки оповідань «Зліва, де серце» (1989) та низки романів, що суттєво вплинули на літературний процес 1990-х і 2000-х років.
«Московіада» відтворює один день студента московського літературного інституту Отто фон Д. влітку 1991 року – напередодні розпаду радянської імперії. В образі головного героя прочитується власний досвід автора, який навчався у Літературному інституті ім. Горького. Роман, який вважають уособленням українського постмодернізму, є водночас виразним антиколоніальним висловлюванням і формою мистецького діалогу з текстами Венедикта Єрофєєва та Тадеуша Конвіцького.
Вибрані переклади:
Juri Andruchowytsch. Moscoviada. Translator: Sabine Stöhr. Language: German. Suhrkamp, 2016.
Jurij Andruchovytj. Moskoviaden. Translator: Sofia Uggla. Language: Swedish. Ersatz, 2023.
Yuri Andrujovich. Moscoviada. Translator: Oksana Gollyak. Language: Spanish. Acantilado, 2010.