17.00 – 17.10

Вступ: Тетяна Філевська – креативна директорка Українського інституту та Катажина Муравська-Мутезіус – представниця коледжу Біркбек Лондонського університету

17.10 – 17.30

Стратегії музеїв під час війни: переосмислення себе: Юлія Ваганова, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвара Ханенків

Сьогодні музейні інституції всього світу піднімають питання деколонізації і пошуку справедливості по відношенню як до первісних власників колекцій, так і підходів самих інституцій у презентації відчужених колекцій. Проте цьому кроку передує інша дія – це внутрішня деколонізація таких інституцій і зміна самосприйняття. Більшість музеїв в Україні були побудовані за радянською пропагандистською матрицею, чи продовжуючи тенденцію нейтрального споглядання творів мистецтва. Більшість інституцій знаходилися у рамці радянських репресивних моделей управління. І хоча частина з них почала раніше ставити собі завдання змін всередині, більшість лишалася в старому модусі управління і концептів. Які висновки сьогодні, під час війни Росії проти України, ми можемо зробити і які завдання визначаємо для себе першочерговими задля звільнення від радянських колоніально-імперських патернів? І які стратегії під час війни застосовуємо для такого звільнення? Доповідь базується на кейсі роботи Музею Ханенків в період 2022 року.

17.30 – 17.50

Захист української культурної спадщини – відповідь Великої Британії: Марія Близинські, незалежна кураторка, консультантка з питань культурної спадщини, співзасновниця The Exhibitions Team

У цій доповіді буде розглянуто відповідь Великої Британії на підтримку музеїв, галерей, бібліотек і архівів в Україні після початку повномасштабної війни в лютому. Завдяки практичним прикладам, визначимо яким чином експерти з питань спадщини зможуть впроваджувати зміни у свою повсякденну практику, забезпечуючи етичне зберігання та належну інтерпретацію української культури.

17.50 – 18.10

Одеський художній музей: від імперського інструменту до найбільш проукраїнського простору міста: Олександра Ковальчук, В.о. директора Одеського художнього музею, депутатка Одеської міської ради, лідерка ГО «Museum for change»

Історія Одеського художнього музею відображає постійні зміни, турбулентність і трагедії ХХ століття, які продовжують впливати на сучасну Україну та світ. Один із найкращих способів поглянути на історію – через людей та інституції. Ми могли б говорити про імперське минуле міста, громадянську війну, червоний терор комуністичних репресій чи десятиліття життя під постійним гнітом тоталітарного режиму. Натомість спікерка розповість про історію музею – одного з багатьох українських музеїв та інституцій, які зуміли пережити ХХ століття, але були змушені зупинити свій розвиток через повномасштабне вторгнення Російської Федерації. Історії Одеського художнього музею, – це історії багатьох людей, які вклали свої сили, а іноді й життя, щоб дати цьому музею шанс на розвиток і відданність громаді. Поки ми шукаємо нові стратегії на майбутнє, ми знаходимо більше сенсу та розуміння в минулому Одеського художнього музею.

18.10 – 18.30

Час Сталіна та Гітлера не скінчився: як музеї сприймають деколонізацію після окупації.

Техміна Госкар – директорка і кураторка Кураторського дослідницького центру, наукова співробітниця Інституту деколонізаційного мистецтва (Лондонський університет мистецтв), членкиня Асоціації Музеїв

Як музеї по всьому світу ставляться до спадщини імперіалізму, автократії, тоталітаризму та тиранії? За словами Арундаті Рой «проєкт домінування триває». У розпал і одразу після вторгнення, окупації та геноциду, у центрі уваги музеїв та культупної спадщини буде порятунок та збереження. Але що відбувається після перебудови та відновлення? Беручи приклади з пострадянських музеїв Естонії та (майже) постколоніальної Аотеароа Нової Зеландії, ми можемо дізнатися, як музеї можуть мати більш тривалий деколоніальний погляд на болісне минуле, що пам’ятає, відображає та розкриває суспільство та культуру в усіх їхніх суперечностях і розмаїтті.

Питання та відповіді

Загальна дискусія

Марія Близинські – британська консультантка із спадщини та незалежна кураторка, що спеціалізується на виставках та інтерпретації. Вона була кураторкою відділу астрономії, а згодом керівницею виставок у Королівських музеях Грінвіча, де зараз займає посаду почесної кураторки. У 2007 році Марія стала співзасновницею The Exhibitions Team, асоціації незалежних музейних професіоналів, які захоплюються виставками, колекціями та інтерпретацією: www.theexhibitionsteam.com. Серед її клієнтів є низка національно та міжнародно визнаних імен із секторів спадщини та культури, зокрема Британський музей, V&A, Вестмінстерське абатство, Імперський військовий музей та Abbey Road Studios. Вона є авторкою публікацій і зараз пише книгу про генерування ідей для виставок, яка має вийти у 2023 році. Марія має давній інтерес до використання спадщини та культури як зброї під час війни. Вона була радником Спадщини без кордонів, нині неіснуючої благодійної організації, яка навчала музейних фахівців для роботи з колегами в постконфліктних країнах. Зараз вона надає безоплатну допомогу ICOM UK (британське відділення Міжнародного комітету музеїв), допомагаючи координувати ініціативи, спрямовані на підтримку музеїв в Україні.

Тетяна Філевська – креативна директорка Українського інституту. Фахівчиня у сфері сучасного мистецтва. Культурна діячка, дослідниця українського мистецтва ХХ століття, засновниця та кураторка арт-проектів. Авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930″ та “Дмитро Горбачов. Случаї”. Випускниця програми обміну FLEX, що фінансується урядом США. Закінчила з відзнакою філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Працювала в Центрі сучасного мистецтва Фонду EIDOS, у Фонді Центру Сучасного Мистецтва, в Платформі Культурних Ініціатив «Ізоляція», в команді Мистецького Арсеналу над Освітньо-Громадською Програмою Першого Київського Міжнародного Бієнале Сучасного Мистецтва. АРСЕНАЛ 2012».

Техміна Госкар – директорка і кураторка Центру кураторських досліджень, заснованого у 2018 році з метою модернізації кураторської практики та підтримки технічних та етичних навичок професії. Стипендіатка Художнього фонду Хедлі в Музеї життя Корнуолла (відряджена), наукова співробітниця Інституту деколонізаційного мистецтва, UAL (Лондонський університет мистецтв), членкиня Асоціації Музеїв та колишня членкиня її комітету з етики, акредитована фасилітаторка і почесна співробітниця Університету Суонсі. У 2016-18 працювала організаторкою змін в Arts Council England. Дослідниця-практик, кураторка понад 30 виставок і дослідницьких проектів колекцій, читає лекції на міжнародному рівні щодо колекцій, матеріальної культури та спадщини. За період кураторської практики навчила та здійснила менторство близько 100 осіб.

Ольга Гончар – культурологиня, менеджерка проєктів та комунікацій, антикризова менеджерка. Директорка Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору» у Львові. Її дослідження присвячені особливостям PR, культурного та музейного менеджменту в Україні, зокрема в регіонах. Комунікаторка проєктів “Культурна дипломатія між регіонами України” у прифронтових та звільнених містах Донецької та Луганської областей: «Музей відкрито на ремонт», експедиція «ТУТ І ТУТ» та ін. Співкураторка експериментальної експозиції АТО Луганського обласного краєзнавчого музею в Старобільську. Ініціаторка проєкту «Музейний кризовий центр» і «Музей швидкої допомоги», які виникли в перші дні російської війни проти України.

Олександра Ковальчук – в.о. директора Одеського художнього музею, депутатка Одеської міської ради, засновниця ГО «Музей змін». ГО «Музей змін» була заснована у 2016 році з метою сприяння фандрейзингу та емансипації музейної Одеси. Після 24 лютого ми допомагаємо українським музейним професіоналам, які мають мовний або навичковий бар’єр, отримати підтримку від міжнародних організацій. Ми допомогли понад 50 закладам культури отримати невідкладну допомогу на понад 800 000 євро та продовжити роботу.

Мирослава Марія Мудрак – почесна професорка історії мистецтва Університету штату Огайо, спеціалізується на модерністському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст. Її наукові інтереси зосереджені на Східній Європі, Україні, Росії та колишньому Радянському Союзі у зв’язку з філософськими та стилістичними розробками Заходу. Понад три десятиліття вона викладала в Університеті штату Огайо та читала лекції про ідеологічні дискурси, соціально-політичні впливи та мистецьку практику в східноєвропейських культурах, які використовують сучасність для позначення національної ідентичності. Фундаментальна праця Мудрак – «Нова генерація та мистецький модернізм в Україні» (1986) була відзначена українознавчою премією імені Коваліва та була опублікована в українському перекладі у видавництві «Родовід» у 2018 році. Інші публікації включають есеї про український дадаїзм і дисидентство, павільйони пропаганди, Українську студію пластичних мистецтв у Празі, панфутуризм, конструктивізм. Вона написала есеї для каталогів виставок про колекції російського та українського авангардного мистецтва, зокрема «Червоний обрій» (2018); Давид Бурлюк 1882-1967: Футуризм і після (2008); Від лотоса до серпа: мистецтво Бориса Косарєва (2012); і курувала иставку «Інсценування українського авангарду 1910-х і 1920-х років», каталог якої було відзначено Премією імені Альфреда Барра-молодшого у 2016 році для невеликих музеїв, бібліотек, колекцій і виставок під егідою Мистецької асоціації коледжу. Її останню публікацію про головного українського графіка «Уявний світ Георгія Нарбута та створення українського бренду» (2020) було перекладено українською та французькою мовами (2021). У 2020 році Мудрак обрано іноземною членкинею Національної академії мистецтв України. Є дійсною членкинею Американського наукового товариства імені Шевченка.

Катажина Муравська-Мутезіус була кураторкою і заступницею директора Національного музею у Варшаві. Вона також викладала історію мистецтва в коледжі Біркбек Лондонського університету та в Берлінському університеті Гумбольдта. Її публікації включають Borders in Art: Revisiting Kunstgeographie (Polish Academy 2000); “Путівник Національного музею у Варшаві: Галереї та навчальні колекції” (Національний музей у Варшаві 2001); Кантор був тут: “Тадеуш Кантор у Великій Британії” (Чорний пес, 2011, з Наталією Заржецькою), “Від музейної критики до критичного музею” (Ешгейт, 2015, з Пьотром Піотровським); “Зображення та картографування Східної Європи: Sarmatia Europea до комуністичного блоку” (Routledge 2021).

Ганна Рудик – докторка філософії, заступниця генерального директора з питань освіти та комунікацій, кураторка ісламського мистецтва Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві, Україна. Її кураторський внесок (з 2002 року) включає розвиток нещодавньої постійної експозиції ісламського мистецтва (2006), а також численні дослідницькі, кураторські та публікаційні проекти про ісламське та азійське мистецтво, історію Музею Ханенків та його засновників. У 2005-2007 роках координувала міжнародний грантовий проект «Матра-Музеї України» з музейного менеджменту та освіти. Як заступниця директора з питань освіти (з 2011 р.) Рудик ініціювала та координувала перше опитування відвідувачів музею (2013 р.), яке стало підґрунтям для розробки нової програмної стратегії роботи Музею Ханенків, спрямованої на різні аудиторії, зокрема людей з обмеженими можливостями та інших вразливих соціальних груп. Професійні інтереси Рудик включають історію та музеологію ісламського мистецтва, колоніалізацію та деколонізацію культури та музеїв; історію роду Ханенків та музею Ханенків; інновації в музейній освіті, інклюзії та участі. Російська війна в Україні спонукала її новий дослідницький проєкт щодо досвіду деколонізації музеїв неєвропейського (насамперед) ісламського та азійського мистецтва в Європі (гранти Фонду культурної спадщини Пруссії та Фонду Олександра фон Гумбольдта).

Магдалена Врублевська – доцентка факультету «Artes Liberales» Варшавського університету. У 2015-2020 роках відповідала за дослідницьку діяльність у Музеї Варшави, де була співкуратором нової виставки «Речі Варшави» (2017). Вона отримала кілька стипендій: Центр фотографії Лівена Геверта, Католицький університет Льовена (2010), Художньо-історичний інститут у Флоренції – Інститут Макса Планка та Державний музей Берліна (2012-2014), Бібліотека Раскіна – Університет Ланкастера (2014), Інститут Генрі Мура в Лідсі (2015). Нагороджена дослідницьким грантом Національного наукового центру Польщі (2012) та премією Асоціації істориків мистецтва Польщі за докторську дисертацію (2014). У 2018-2021 роках вона була дослідницею у дослідницькому проекті European Colonial Heritage Modalities in Entangled Cities (Horizon 2020), у пакеті робіт про колоніальне минуле музеїв. Серед її останніх публікацій – «Практика деколоніальності в музеях: путівник із глобальними прикладами» з Сіллою Арієз, Амстердам 2021, та

«Двійність деколонізації: активізм пам’яті митців у Варшаві» з Л. Буковицьким та Й. Вавжиняк, Спадщина та суспільство, 2021.

Юлія Ваганова – мистецтвознавиця, арт-менеджерка, кураторка і нині в.о. директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві, Україна. У 2016-21 роках була заступницею директора з виставкових та музейних проектів Мистецького Арсеналу, а до цього – заступницею директора з виставкових, партнерських та міжнародних проектів НХМУ. Вона також керувала Центром сучасного мистецтва при НаУКМА, Київ, у 2005-09 роках. В різних інституційних ролях вона брала участь у стратегічному розвитку, а також реалізації освітніх програм і різноманітних музейних виставок. Вона ініціювала та очолила низку навчальних програм, спрямованих на розвиток мистецьких інституцій, процесів трансформації, комунікаційних стратегій, а також сприяння предметно-орієнтованій мистецькій діяльності. Влітку 2022 року вона взяла участь у дослідницькому проекті з партнерами з німецького університету, експонувавши «Музей Ханенків, Київ» — приголомшливий фотопортрет порожніх кімнат музею.

Анастасія Євсєєва – керівниця відділу візуальної культури в Українському інституті, де представляє сектор візуального мистецтва та очолює кілька програмами, зокрема програму підтримки виставок за кордоном Visualise. До приходу в Інститут у 2019 році працювала культурною менеджеркою та незалежною кураторкою. У 2019 році вона була співкураторкою Національної бієнале молодого мистецтва «Здається, я заходжу в наш сад» у Харкові, Україна