Кам’яний храм початку ХХ століття, один із символів міста Попасна
4–5 травня 2022 року назва невеликого районного центру Попасна, що на Луганщині, стала одним із найпопулярніших запитів у Google у багатьох країнах. Усе тому, що це місто стало однією з найгарячіших точок на Донбасі під час повномасштабної війни Росії проти України. Воно розділило долю Маріуполя, Сєвєродонецька та інших міст і сіл, де російські окупанти застосовують тактику випаленої землі, знищуючи авіацією та артилерією цілі населені пункти разом із їхніми мешканцями.
Мовчазним свідком цих трагічних подій став кам’яний Свято-Миколаївський храм — своєрідний символ Попасної, що протягом усієї своєї історії віддзеркалював реальність, в якій жило місто.
Будівництво Свято-Миколаївської церкви розпочалося 1907 року, а вже на Великдень 1909 року задзвонили її дзвони, відбулося перше богослужіння. Та 1936 року храм закрили, тому що радянська влада почала насаджувати політику державного атеїзму. Комсомольці — представники комуністичного союзу молоді — зняли з храму дві бані, розбили дзвони, спалили церковні речі та книги. До 1941 року тут був склад зерна та конюшня.
Із початком Другої світової війни Попасна потрапила під окупацію нацистів. Проте навесні 1942 року на прохання старости міста німці дозволили відновити богослужіння в храмі. Удруге ж його закрила радянська влада в 1961 році, переобладнавши в клуб, а в 70-і роки там заснували Дім піонерів, де діти займалися творчістю в різноманітних гуртках. На місці, де раніше був вівтар, збудували сцену.
Тільки наприкінці 1989 року, незадовго до розпаду СРСР, Свято-Миколаївська церква отримала шанс на нове життя. Із того часу тут безупинно велися реставраційні роботи коштом благодійників та простих вірян. 2003 року церкві повернули 20-метрову дзвіницю, і мешканці Попасної нарешті знову почули святковий передзвін.
Улітку 2022 року громада міста збиралася відзначати 115-річчя храму. Ще на початку лютого вона не знала, що переважна більшість мешканців буде змушена покинути своє місто з його стародавньою церквою. За два місяці жорстоких боїв у Попасній не лишилося майже жодної вцілілої будівлі. Знову замовкли й дзвони Свято-Миколаївського храму.
Те, що довгі роки берегло пам’ять, тепер саме стає спогадом.
Яскравий приклад бельгійської архітектурної спадщини Лисичанська (кін. ХІХ ст.), одна з найкращих шкіл України.
Колишня будівля Міської думи та управи міста Луганська, зведена у 80-х роках ХІХ століття, яка стала домівкою для Музею історії та культури з його понад 50-тисячною експозицією та бібліотекою, що налічувала понад 12 тисяч томів.
Будівля колишнього кінотеатру клубу хіміків, зведена в середині ХХ століття, що стала домівкою для Луганського драмтеатру. Історія цього театру розпочинається на початку Другої світової війни. У 2014 році театр евакуювався з окупованого Луганська.