НІГЕРІЯ

Офіційний підхід федерального уряду Нігерії у галузі культурної політики полягає у принципі «єдність у різноманітті», що наголошує на розвитку всенігерійської культурної ідентичності та єдності федерації. Водночас у країні поширений партикуляризм і триває боротьба етнічних груп за доступ до державних ресурсів, що пояснюється передусім великою кількістю етнічних груп всередині Нігерії і колоніальною історією країни, що й досі впливає на культуру і політику. Адже у країні з населенням у 236 мільйонів людей (дані станом на 2024 рік) проживає понад 250 етнічних груп, які розмовляють понад 500 мовами. 

У сучасному прочитанні колоніальної історії нігерійцями превалює негативне сприйняття колоніального досвіду, хоча і з визнанням британського впливу на формування нігерійської культури та постколоніальної політичної системи в країні. Червоною ниткою крізь дискурс колоніалізму проходить робота з «втраченими частинками культури». Наслідком колонізації стала втрата величезної кількості культурних артефактів доколоніальних часів. Трендом у сучасній нігерійській культурі є боротьба за повернення історичних артефактів на свою батьківщину. 

Суперечливі теми, що вимагають зваженого і чутливого підходу, умовно можна об’єднати в три групи, а саме політичні (часи диктатур, спалахи міжетнічної ворожнечі та способи їх придушення владою, події громадянської війни через Республіку Біафра); етно-релігійні (розмаїття культурних традицій та релігійних цінностей, що потребує уважності до традиційних інститутів влади та обмежень певних релігій та культурних практик); стереотипні уявлення (негативні стереотипи щодо злочинності, розвитку та традицій країни).   

Культура в Нігерії – це не лише спадщина, а й потужний економічний сектор, який має значний вплив на розвиток країни. Загалом нігерійський сектор креативних індустрій є одним з найбільш розвинених в Африці і є другим за розміром сектором економіки країни після сільського господарства. Попри значний внесок у національну економіку, цей сектор майже повністю фінансується приватним капіталом, а державна підтримка культури залишається обмеженою через нестачу бюджетних коштів.  

У контексті асоціацій з Україною, перше, що спадало на думку більшості респондентів – це не війна, а саме освіта. Присутність ксенофобських поглядів і невдалий досвід окремих нігерійців в Україні системно ампліфікується росіянами для роздування наративу про «расистський уряд в Україні, який ненавидить африканців». Так чи інакше тема расизму, реального чи уявного, регулярно виливала під час спілкування з респондентами. 

Основним трендом в розумінні України її культури та історії є відсутність знань та уявлень, не пов’язаних з війною. Україна загалом сприймається як європейська країна у стані війни. Щось особливе про Україну, у деяких випадках навіть її відмінність від Росії, залишається невідомим. 

Водночас при планування культурних заходів в Нігерії і пошуку іноземних партнерів там (зокрема, серед інших європейських установ культурної дипломатії) слід пам’ятати, що в Нігерії побутує негативне ставлення до України як до союзника Заходу.  

Зважаючи на це, окремої важливості набуває робота з урахуванням такого способу мислення нігерійців. Вкрай релевантною є проєктна діяльність, спрямована на розробку наративу для Нігерії із представленням російсько-української війни крізь призму колоніалізму: позиціонування України як країни, що бореться проти неоколоніальної експансії колишньої метрополії та розкриття неоколоніальної сутності російської зовнішньої політики. 

Детальніше про рекомендації щодо українсько-нігерійської співпраці у сфері культури та потенційні виклики на цьому шляху читайте у тексті дослідження.