КЕНІЯ

Дипломатичні відносини між Україною та Кенією за останні п’ять років стали більш динамічними та орієнтованими на конкретні галузі спільного інтересу. У 2019 році Республіка Кенія висловила готовність стати для України «точкою входу» на ринок Східної та Південної Африки. У 2024 році Офіс Президента України анонсував план створення зернових хабів на території Кенії, позиціонуючи Україну як гарантку продовольчої безпеки в Кенії.  

Кенійське суспільство бачить Україну передовсім експортером сільськогосподарської продукції. Як зазначили експерти-респонденти у ході дослідження, російська агресія проти України сприяла зростанню відчуття солідарності з українським народом через спільний досвід і розуміння того, що означає бути колонізованим, а також проведення паралелей між національним характером українців і кенійців. Однак поінформованість про Україну залишається доволі обмеженою і цьому сприяють кілька факторів: «закритість» України в інформаційному просторі країн Африки та Кенії зокрема; відсутність системної взаємодії між Україною та Кенією; сприйняття України через дихотомію холодної війни, з часів якої Україна уявляється частиною західного блоку і протистоїть СРСР та РФ; вплив російської пропаганди на присвоєння радянських здобутків виключно РФ як спадкоємиці СРСР та підтримка міфу про спорідненість українців та росіян. 

Для зміни статусу-кво та планування довгострокової стратегічно зорієнтованої культурної дипломатії України в Кенії варто враховувати низку факторів. Зокрема, одним із ключових стереотипних уявлень щодо Африки є сприйняття континенту як єдиної цілісності в культурному аспекті, що «скасовує» автентичність кенійської культури, змішуючи її в уніфікований загальноафриканський конгломерат.  

Однією з унікальних характеристик кенійського культурного середовища постає його мультикультурність, що ґрунтується на традиціях понад 43 етнічних груп, які становлять корінне населення Кенії. Відтак при співпраці з кенійськими діячами також важливо мати уявлення про етнічну приналежність реципієнта, культурні традиції племені, характер культурного впливу на загальнонаціональну ідентичність та географічний контекст реалізації проєкту. Етнічна специфіка залишається домінантною не тільки в культурі, а й в політиці, що особливо помітно під час виборів президента країни як боротьби за етнічну першість.  

Впливовим чинником мультикультурності та відкритості кенійського суспільства до інших культурних традицій також слугує наявність штаб-квартири ООН у Найробі.  

Важливою для сучасного кенійського мистецтва є філософія Afrobubblegum, популяризована режисеркою Wanuri Kahiu, згідно з якою африканське мистецтво може бути веселим, жорстоким, фантастичним і легковажним, не маючи іншої мети, окрім радості. Наративи панафриканізму також є ключовими при взаємодії кенійських митців на міжнародному рівні.  

Ключовими тенденціями розвитку культури Кенії є ренесанс культури корінного населення, транскордонна співпраця та копродукція, діджиталізація, конкуренція між тенденціями до вестернізації та китаїзації, а також політизація мистецтва. 

Культурна інфраструктура Кенії поділяється на центральний та регіональний рівень, та характеризується високою децентралізацією. Співпраця між державними і неурядовими інституціями ґрунтується на партнерських засадах. Недержавні інституції відіграють роль сполучної ланки між урядовим сектором і творчою елітою Кенії, надаючи державним службовцям додаткову інформацію та оцінки стану відповідної культурної галузі, як-от доцільності її подальшого просування тощо. 

Кенія є реципієнтом міжнародної фінансової допомоги, але інвестування у культурні проєкти урядом Кенії є обмеженим. Державні установи з культурного розвитку не отримують належного фінансування, тому ключова підтримка надходить від міжнародних партнерів і приватних донорів за принципом «спочатку — проєкт, потім — інвестиції». У Кенії також відсутній конкретний механізм фінансування мистецьких, культурних і креативних проєктів, не запроваджені стандартні робочі процедури отримання доступу до ресурсів держаних фондів. 

Розбудова динамічної культурної співпраці між Україною та Кенією передбачає передусім поглиблене розуміння загального політичного контексту та прогнозування змін політичної кон’юнктури внаслідок виборів. Точкою входу до кенійського культурного простору є одночасне налагодження взаємодії між державними інституціями і представниками неурядового сектору. Взаємодія з державними інституціями дозволить отримати дозволи на виробництво культурної продукції, залучити національні медіа до висвітлення подій, водночас неурядові актори можуть поділитися досвідом вирішення організаційних питань та налагодження комунікації з державним сектором, локальними діячами і мистецькими хабами.  

Ключовими перешкодами кенійсько-української співпраці можуть стати брак державного фінансування з обох боків, орієнтація кенійської сторони на довгострокові проєкти та повільніший темп взаємодії у порівнянні з українським підходом.  

Детальніше про рекомендації щодо українсько-кенійської співпраці у сфері культури та потенційні виклики на цьому шляху читайте у тексті дослідження.