Цей будинок став домом для українських письменників і художників у 1928 році. Радянська влада побудувала його для української інтелігенції, але незабаром це місце виявилося пасткою.
Уявіть, що на одній із центральних вулиць Лондона є будинок, в якому одночасно жили такі письменники й поети, як Форд Медокс Форд, Вільям Батлер Єйтс, Езра Паунд, Девід Лоуренс, Річард Олдінгтон, Томас Стернз Еліот, Томас Ернест Г’юм, засновники журналу «Бласт» та інші представники британського модернізму. Або навіть так: уявіть, що в одній із європейських столиць разом у будинку оселилися Франц Кафка, Федеріко Гарсіа-Лорка, Гійом Аполлінер, Гюго Болл і Томмазо Марінетті.
Важко уявити, чи не так?
А в Україні існує такий будинок. Він називається «Слово» й був побудований на прохання українських письменників та митців. Після Першої світової війни, революції 1917-го та програної війни за незалежність тогочасна Україна зіштовхнулася з бідністю й критичною нестачею житла. Письменники, які в 1920-х роках визначали тенденції культурного життя, мали тулитися по комірках видавництв, спати на газетах і навіть зберігати рукописи в каструлях на кухнях тісних комуналок.
Архітектурний проєкт будівлі затвердили 1927 року: 5 під’їздів, 5 поверхів, 66 квартир. На цокольному поверсі — дитсадок, на даху — солярій. Згори будинок виглядав, як літера «С», з якої й починається «слово».
Серед мешканців будинку «Слово» були такі письменники, як Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Остап Вишня, Володимир Яновський, Павло Тичина, Михайло Яловий, Іван Багряний. Крім того, там жили драматург Микола Куліш і режисер Лесь Курбас, чий модерний театр підкорив серця європейської аудиторії та приголомшив її декораціями на Венеційській бієнале.
Та попри те, що роботи цих митців ознаменували період українського культурного ренесансу, про них чули не надто багато людей у світі. І в цього є причина. Майже всіх їх репресувала та вбила радянська влада. Пізніше один із найвизначніших періодів культурного відродження України отримав іншу назву — «Розстріляне відродження». І будинок «Слово» став його символом. Зненацька мистецька оселя стала пасткою совєтської влади для тих, хто прагнув думати й творити вільно.
Будинок був свідком арештів своїх мешканців, яких посеред ночі забирали й садили в чорні «воронки» НКВС. Це була типова совєтська схема репресій інакодумців. Довгі роки стіни будівлі зберігали пам’ять про зниклих безвісти, розстріляних у далеких сибірських урочищах, замордованих у таборах. Лише в часи сталінського терору періоду «Розстріляного відродження» репресували близько 30 000 українських інтелігентів. Вони знали силу українського Слова, яке будь-якими засобами намагалася знищити радянська влада.
Тоді, у 1930-і роки, мало замовкнути все живе. Тепер — у 2022, під час загарбницької війни Росії проти України та сама імперська російська влада, вочевидь, вирішила, що мають заніміти навіть стіни будинку «Слово», який 7 березня був пошкоджений ворожими обстрілами.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.
Національний літературно-меморіальний музей українського філософа й поета (будівля XVIII ст.).
Центральна площа Харкова, де знаходяться найважливіші адміністративні установи міста. Займає шосте місце за величиною в Європі.
Харківський національний університет ім. Василя Каразіна, заснований 1804 року, є одним із найстаріших закладів вищої освіти не лише в Україні, а й у Східній Європі.
190-річна пам’ятка архітектури в класицистичному стилі, зведена 1832 року, яка була маєтком харківських чиновників і стала яскравою ілюстрацією життя харків’ян ХІХ століття.
Зведений зусиллями студентів, викладачів та співробітників Харківського політехнічного інституту з 1985 по 1991 роки, спорткомплекс став майданчиком для занять понад 30 видами спорту, базою олімпійської підготовки та єдиною спортивною спорудою в Україні, яка отримала Державну премію в галузі архітектури.
Старовинна будівля, зведена в історичному районі Харкова ще на початку ХХ століття, в якій понад сотню років навчалися покоління українців.
Будівля початку ХХ століття у стилі еклектики, в якій з моменту зведення до 1920-х розміщувалась жіноча гімназія.
Церква у найбільшому житловому районі Харкова – Салтівка. Архітектура споруди, зведеної 2013 року до Дня Незалежності України, перегукується з традиціями українського бароко.
Один з найбільших художніх музеїв України, колекція якого є однією з найбільш старих та цінних за складом мистецьких зібрань в Україні.
Один із найстаріших музичних театрів і перший стаціонарний оперний театр України, історія якого почалася ще у XVIII столітті.
Головний центр по забезпеченню точності вимірювань в Україні з більш ніж столітньою історією.
Колишній Будинок судових установ, побудований у кращих традиціях неоренесансу. Його композиція нагадувала італійські палаццо, а зовнішній вигляд будівлі вирізнявся вишуканим декором.
Незвичайна будівля початку 20 століття, зведена в стилях модерн і неокласицизм. Є частиною архітектурного ансамблю площі Конституції в Харкові.
1940 року за розпорядженням радянської влади тут розстріляли 3809 полонених польських офіцерів та 500 мирних польських громадян.
Найстаріша площа міста. З XVIII до початку XX століть це місце стало культурним центром міста.
Меморіальний комплекс жертвам Голокосту (пам’ятник менори 2002 р.).
Собор є найдавнішим православним храмом Харкова.
Мурована церква, збудована на місці дерев’яного храму. Перша згадка про цю будівлю датується 1691 роком.
Пам’ятка архітектури, побудована в 1884–1886 рр.. Понад 130 років будівля допомагала рятувати місто та його мешканців від пожеж.