Цей будинок став домом для українських письменників і художників у 1928 році. Радянська влада побудувала його для української інтелігенції, але незабаром це місце виявилося пасткою.
Уявіть, що на одній із центральних вулиць Лондона є будинок, в якому одночасно жили такі письменники й поети, як Форд Медокс Форд, Вільям Батлер Єйтс, Езра Паунд, Девід Лоуренс, Річард Олдінгтон, Томас Стернз Еліот, Томас Ернест Г’юм, засновники журналу «Бласт» та інші представники британського модернізму. Або навіть так: уявіть, що в одній із європейських столиць разом у будинку оселилися Франц Кафка, Федеріко Гарсіа-Лорка, Гійом Аполлінер, Гюго Болл і Томмазо Марінетті.
Важко уявити, чи не так?
А в Україні існує такий будинок. Він називається «Слово» й був побудований на прохання українських письменників та митців. Після Першої світової війни, революції 1917-го та програної війни за незалежність тогочасна Україна зіштовхнулася з бідністю й критичною нестачею житла. Письменники, які в 1920-х роках визначали тенденції культурного життя, мали тулитися по комірках видавництв, спати на газетах і навіть зберігати рукописи в каструлях на кухнях тісних комуналок.
Архітектурний проєкт будівлі затвердили 1927 року: 5 під’їздів, 5 поверхів, 66 квартир. На цокольному поверсі — дитсадок, на даху — солярій. Згори будинок виглядав, як літера «С», з якої й починається «слово».
Серед мешканців будинку «Слово» були такі письменники, як Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Остап Вишня, Володимир Яновський, Павло Тичина, Михайло Яловий, Іван Багряний. Крім того, там жили драматург Микола Куліш і режисер Лесь Курбас, чий модерний театр підкорив серця європейської аудиторії та приголомшив її декораціями на Венеційській бієнале.
Та попри те, що роботи цих митців ознаменували період українського культурного ренесансу, про них чули не надто багато людей у світі. І в цього є причина. Майже всіх їх репресувала та вбила радянська влада. Пізніше один із найвизначніших періодів культурного відродження України отримав іншу назву — «Розстріляне відродження». І будинок «Слово» став його символом. Зненацька мистецька оселя стала пасткою совєтської влади для тих, хто прагнув думати й творити вільно.
Будинок був свідком арештів своїх мешканців, яких посеред ночі забирали й садили в чорні «воронки» НКВС. Це була типова совєтська схема репресій інакодумців. Довгі роки стіни будівлі зберігали пам’ять про зниклих безвісти, розстріляних у далеких сибірських урочищах, замордованих у таборах. Лише в часи сталінського терору періоду «Розстріляного відродження» репресували близько 30 000 українських інтелігентів. Вони знали силу українського Слова, яке будь-якими засобами намагалася знищити радянська влада.
Тоді, у 1930-і роки, мало замовкнути все живе. Тепер — у 2022, під час загарбницької війни Росії проти України та сама імперська російська влада, вочевидь, вирішила, що мають заніміти навіть стіни будинку «Слово», який 7 березня був пошкоджений ворожими обстрілами.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.