Один з найбільших художніх музеїв України, колекція якого є однією з найбільш старих та цінних за складом мистецьких зібрань в Україні.
Іноді в одному місці сходяться одразу дві історії. Так сталося і з колекцією Харківського художнього музею та будівлею, в якій він розміщується з середини ХХ століття.
Художню колекцію музею започаткував у 1805 році засновник Харківського університету, український просвітник та громадський діяч Василь Каразін, придбавши зібрання близько 2500 графічних аркушів західноєвропейських майстрів для університетського музею. Це були твори видатних митців XVI–XVIII століть: Альбрехта Дюрера, Пітера Брейгеля Старшого, Антоніса ван Дейка, Гендріка Гольціуса, Луки Джордано, Франсуа Буше. Із часом колекцію доповнили та розширили випускники університету — зокрема, творами європейських живописців XVII–XVIII століття, понад 3000 гравюр майстрів різних європейських шкіл.
Напередодні Другої світової війни колекція музею становила понад 75000 експонатів та була однією з найкращих в СРСР. До її складу входили твори не лише європейських, але й українських та російських митців: Іллі Рєпіна, Тараса Шевченка, Сергія Васильківського, Григорія М’ясоєдова, Івана Шишкіна, Миколи Ге, Василя Сурикова. Однак радянська влада не внесла колекцію музею до плану евакуації, унаслідок чого вдалося вивезти та убезпечити лише найцінніші експонати: близько 4700 одиниць, що становило лише 6% збірки. Значну частину об’єктів колекції, що залишилася в окупації, нацисти цілеспрямовано вивезли до Німеччини, а решту — спалили під час відступу з Харкова 1943 року.
Будівля, в якій із 1944 року розмістився Харківський художній музей, має свою історію. Її звели в 1912–1914 роках за проєктом відомого архітектора й академіка Олексія Бекетова для харківського промисловця-мільйонера Івана Ігнатіщева. Маєток побудували в дусі поширеного на межі ХІХ–ХХ століть стилю неоренесанс із елементами модерну.
Двоповерховий будинок-палац недовго тішив свого власника, тому що з першими загравами Жовтневої революції його націоналізували більшовики. Тут розміщувалися різноманітні адміністративні радянські установи, а з 1932 по 1940 роки — Науково-дослідний інститут літературознавства ім. Тараса Шевченка. А наприкінці Другої світової війни тут нарешті знайшов новий дім Харківський художній музей та почалася кропітка робота з відновлення його колекції.
Минуло майже 80 років, музей збільшився до 25 залів і 25 тисяч експонатів західноєвропейського, українського, російського живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, які охоплюють періоди від XV до XXІ сторіччя та репрезентують розвиток європейського художнього мистецтва. Збереглися й герми з дівочими головами на головному фасаді колишнього маєтку, вітраж початку ХХ століття, оригінальний камін у колишній їдальні Ігнатіщева.
Наприкінці лютого 2022 року Харківський художній музей знову зіткнувся з війною. Цього разу — загарбницькою війною Росії проти України. Під час обстрілів міста російські окупанти пошкодили фасади, вікна й вітражі будівлі. Тепер, як і майже 80 років тому, працівники намагаються врятувати експонати колекції одного з найбільших художніх музеїв України. Він відкривав для відвідувачів світи прекрасного та піднесеного, знайомив з українською та європейською культурою. А сьогодні — вимушений знову переживати жорстокість тепер уже російських окупантів, безжальних до прекрасного й усього живого.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.
Національний літературно-меморіальний музей українського філософа й поета (будівля XVIII ст.).
Центральна площа Харкова, де знаходяться найважливіші адміністративні установи міста. Займає шосте місце за величиною в Європі.
Харківський національний університет ім. Василя Каразіна, заснований 1804 року, є одним із найстаріших закладів вищої освіти не лише в Україні, а й у Східній Європі.
190-річна пам’ятка архітектури в класицистичному стилі, зведена 1832 року, яка була маєтком харківських чиновників і стала яскравою ілюстрацією життя харків’ян ХІХ століття.
Зведений зусиллями студентів, викладачів та співробітників Харківського політехнічного інституту з 1985 по 1991 роки, спорткомплекс став майданчиком для занять понад 30 видами спорту, базою олімпійської підготовки та єдиною спортивною спорудою в Україні, яка отримала Державну премію в галузі архітектури.
Старовинна будівля, зведена в історичному районі Харкова ще на початку ХХ століття, в якій понад сотню років навчалися покоління українців.
Будівля початку ХХ століття у стилі еклектики, в якій з моменту зведення до 1920-х розміщувалась жіноча гімназія.
Церква у найбільшому житловому районі Харкова – Салтівка. Архітектура споруди, зведеної 2013 року до Дня Незалежності України, перегукується з традиціями українського бароко.
Один із найстаріших музичних театрів і перший стаціонарний оперний театр України, історія якого почалася ще у XVIII столітті.
Головний центр по забезпеченню точності вимірювань в Україні з більш ніж столітньою історією.
Колишній Будинок судових установ, побудований у кращих традиціях неоренесансу. Його композиція нагадувала італійські палаццо, а зовнішній вигляд будівлі вирізнявся вишуканим декором.
Незвичайна будівля початку 20 століття, зведена в стилях модерн і неокласицизм. Є частиною архітектурного ансамблю площі Конституції в Харкові.
1940 року за розпорядженням радянської влади тут розстріляли 3809 полонених польських офіцерів та 500 мирних польських громадян.
Найстаріша площа міста. З XVIII до початку XX століть це місце стало культурним центром міста.
Цей будинок став домом для українських письменників і художників у 1928 році. Радянська влада побудувала його для української інтелігенції, але незабаром це місце виявилося пасткою.
Меморіальний комплекс жертвам Голокосту (пам’ятник менори 2002 р.).
Собор є найдавнішим православним храмом Харкова.
Мурована церква, збудована на місці дерев’яного храму. Перша згадка про цю будівлю датується 1691 роком.
Пам’ятка архітектури, побудована в 1884–1886 рр.. Понад 130 років будівля допомагала рятувати місто та його мешканців від пожеж.