Будівля початку ХХ століття у стилі еклектики, в якій з моменту зведення до 1920-х розміщувалась жіноча гімназія.
Історія освіти жінок на Харківщині починається ще 1812 року з відкриття в Харкові Інституту благородних дівчат та заснування приватної жіночої школи для доньок дворян та купців згодом. За розвитком жіночої освіти Харків значно випереджав інші міста, тому не дивно, що в другій половині ХІХ століття гімназії для дівчат з’являються і в менших містечках, зокрема, в Ізюмі. Тут 1870 року була відкрита прогімназія (неповний середній навчальний заклад) з шестирічним курсом навчання для дівчат переважно дворянського походження, а пізніше й гімназія з 7-річним курсом навчання. Право на освіту отримували не тільки доньки міського голови, місцевих чиновників та підприємців: міська рада виділяла кошти й на бюджетні місця.
Гімназистки вивчали Закон Божий, історію, математику, французьку, німецьку, російську мову (яка була офіційною мовою Російської імперії, до складу якої тоді входила Україна), літературу, географію, природознавство, фізику, педагогіку, рукоділля, малювання, музику, вокальне мистецтво.
Ізюмська гімназія зростала, відтак з’явилася потреба в більшому просторі для закладу. Нову будівлю звели 1903 року за проєктом Михайла Ловцова. Двоповерхова, виконана в стилі еклектики. Паркетну підлогу для неї, а також вікна, двері й деревину для будівництва привезли з колишнього палацу неподалік Ізюма. Навчання велося до 1918 року. Згодом із 1920 по 1940 роки в стінах будівлі розташовувалося педагогічне училище ім. Івана Франка, видатного українського літератора, громадського й політичного діяча. А в післявоєнні роки в напівзруйнованому корпусі розміщувався табір для військовополонених. У 1960-х роках у будівлі колишньої гімназії відкрили міську поліклініку, яка діяла тут аж до вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року.
Під час ворожого наступу місто Ізюм стало стратегічним плацдармом для російських окупаційних військ, адже через нього пролягає коридор на Донбас. Якщо здобути місто й відрізати шлях на Донбас, стає можливим оточити українські війська. Тому російські загарбники докладали максимальних зусиль для захоплення Ізюму, застосовуючи проти ЗСУ та мирного населення тактику «випаленої землі». Невпинні обстріли та значна кількісна перевага ворога призвели до того, що місто на початку квітня опинилося в окупації. Однак дорога на Донбас так і лишилася під контролем ЗСУ, які стримують противника на цьому напрямку впродовж кількох місяців, не лише обороняючись, але й провадячи контрнаступальні дії.
Через те, що Ізюм став однією з найгарячіших точок у цій війні, значна його частина була знищена. Унаслідок обстрілів окупантів була пошкоджена і стодвадцятилітня будівля колишньої жіночої гімназії. Частина її вигоріла. Відкрита невдовзі після скасування кріпацтва в Російській імперії, вона стала місцевим символом просвіти, незалежності та гендерної рівності. А 2022 року це місце поповнило список знищеної та пошкодженої культурної спадщини України та Європи, які знову вимушені обстоювати базові цивілізаційні цінності — людського життя й свободи.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.
Національний літературно-меморіальний музей українського філософа й поета (будівля XVIII ст.).
Центральна площа Харкова, де знаходяться найважливіші адміністративні установи міста. Займає шосте місце за величиною в Європі.
Харківський національний університет ім. Василя Каразіна, заснований 1804 року, є одним із найстаріших закладів вищої освіти не лише в Україні, а й у Східній Європі.
190-річна пам’ятка архітектури в класицистичному стилі, зведена 1832 року, яка була маєтком харківських чиновників і стала яскравою ілюстрацією життя харків’ян ХІХ століття.
Зведений зусиллями студентів, викладачів та співробітників Харківського політехнічного інституту з 1985 по 1991 роки, спорткомплекс став майданчиком для занять понад 30 видами спорту, базою олімпійської підготовки та єдиною спортивною спорудою в Україні, яка отримала Державну премію в галузі архітектури.
Старовинна будівля, зведена в історичному районі Харкова ще на початку ХХ століття, в якій понад сотню років навчалися покоління українців.
Церква у найбільшому житловому районі Харкова – Салтівка. Архітектура споруди, зведеної 2013 року до Дня Незалежності України, перегукується з традиціями українського бароко.
Один з найбільших художніх музеїв України, колекція якого є однією з найбільш старих та цінних за складом мистецьких зібрань в Україні.
Один із найстаріших музичних театрів і перший стаціонарний оперний театр України, історія якого почалася ще у XVIII столітті.
Головний центр по забезпеченню точності вимірювань в Україні з більш ніж столітньою історією.
Колишній Будинок судових установ, побудований у кращих традиціях неоренесансу. Його композиція нагадувала італійські палаццо, а зовнішній вигляд будівлі вирізнявся вишуканим декором.
Незвичайна будівля початку 20 століття, зведена в стилях модерн і неокласицизм. Є частиною архітектурного ансамблю площі Конституції в Харкові.
1940 року за розпорядженням радянської влади тут розстріляли 3809 полонених польських офіцерів та 500 мирних польських громадян.
Найстаріша площа міста. З XVIII до початку XX століть це місце стало культурним центром міста.
Цей будинок став домом для українських письменників і художників у 1928 році. Радянська влада побудувала його для української інтелігенції, але незабаром це місце виявилося пасткою.
Меморіальний комплекс жертвам Голокосту (пам’ятник менори 2002 р.).
Собор є найдавнішим православним храмом Харкова.
Мурована церква, збудована на місці дерев’яного храму. Перша згадка про цю будівлю датується 1691 роком.
Пам’ятка архітектури, побудована в 1884–1886 рр.. Понад 130 років будівля допомагала рятувати місто та його мешканців від пожеж.