Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі з понад 10 тисячами працівників був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі. Це підприємство недаремно називають містом у місті: воно займає площу близько 11 кв. км, що у 22 рази більше за територію Ватикану та в 5 разів — за Князівство Монако. Комбінат розкинувся між річкою Кальміус та Азовським морем, мав власний порт та розгалужену систему підземних комунікацій.
Продукцію «Азовсталі» використали для побудови багатьох знакових архітектурних об’єктів світу, зокрема найвищої споруди Великобританії — The Shard у Лондоні, будівлі-трансформера мистецького центру The Shed та комплексу хмарочосів Hudson Yards у Нью-Йорку, мосту Сан-Джорджіо в Італії.
Історія заводу починається 1930 року. Прототипом для нього послугував металургійний комбінат у місті Гері неподалік від Чикаґо. Уже 1933 року завод, збудований під керівництвом західних інженерів, видав свій перший чавун.
Із того часу починається історія яскравих рекордів: 1939 року на підприємство вперше у світовій практиці пароплави доставили гарячий агломерат — напівфабрикат, необхідний для виробництва чавуну. Того ж року тут встановили світовий рекорд із продуктивності доменної печі за добу. У часи Другої світової війни до окупації Маріуполя завод активно забезпечував потреби фронту. Згодом, уже відступаючи з міста, нацисти знищили його виробничі потужності. Однак підприємство швидко відновили, і воно розгорнуло роботу на повну силу, із запалом встановлюючи чергові рекорди та готуючи молодих фахівців.
Нарощування потенціалу заводу продовжилося й у часи незалежності України. У 1994 році «Азовсталь» четвертим серед підприємств усього світу сертифікував свою продукцію за стандартом Американського нафтового інституту, що дало змогу виробляти сталь підвищеної міцності для будівництва нафтових бурових платформ. Із часом «Азовсталь» отримав ще 14 сертифікатів усесвітньо відомих класифікаційних товариств й офіційно був визнаний підприємством зі стратегічним значенням для економіки та безпеки України.
У 2022 році назва цього металургійного гіганта пролунала на весь світ з іншої, трагічної причини. «Азовсталь» став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців. Майже зі старту повномасштабного вторгнення російських військ в Україну у 2022 році укриття «Азовсталі» понад два місяці були прихистком та мисом останньої надії для містян та захисників Маріуполя. Більше 1000 мирних жителів — переважно жінки й діти — прийшли сюди на початку березня на кілька днів, ще не знаючи, що комбінат стане головним форпостом українського спротиву в місті.
Після облоги «Азовсталі» російськими військами та відмови українських захисників скласти зброю окупанти тижнями штурмували та «закидали» завод ракетами з моря, повітря й землі. Тижнями нажахані цивільні не бачили сонця, не мали ані достатніх запасів їжі та води, ані доступу до інформації. Тижнями українські військові героїчно боронили комбінат, а медики надавали допомогу постраждалим в умовах антисанітарії без належного обладнання та медикаментів. Тижнями весь світ спостерігав за долями цих людей та закликав відкрити коридор для евакуації.
Зрештою, із території «Азовсталі» вдалося вивезти цивільних і поранених. А після тривалих перемовин української сторони із ворогом захисники Маріуполя отримали від командування наказ скласти зброю та в середині травня вийшли із заводу. Їх вивезли на підконтрольні Росії території. Щодня вся Україна, затамувавши подих, чекає повернення кожного героя «Азовсталі» додому.
На супутникових знімках видно, що практично кожна будівля «Азовсталі» знищена. Попри незворотні руйнування, завод та його «оборонці зі сталі», як свого часу Донецький аеропорт та його кіборги, навіки стали символом нездоланної української звитяги, незламності людського духу та героїзму, що вразили весь світ.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.