Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Свято-Успенська Святогірська Лавра розташована в особливому природному ландшафті — на високому крейдяному березі річки Сіверський Донець, так званих Святих Горах. Це унікальний об’єкт культурної спадщини України. Адже, як свідчать археологічні знахідки, перші християнські печерні обителі з’явилися на цих горах ще в часи до хрещення Київської Русі.
Монастир захищала з одного боку річка, з другого — ліси, що давало змогу успішно відбивати ворожі атаки. Багато разів на храм нападали, але нікому не вдавалося його знищити.
1862 року в селі Гола Долина була зведена церква святого мученика Георгія. Так почалася історія Свято-Георгіївського скиту Святогірської Лаври. За 5 років, у 1867, тут відкрили народне училище для хлопчиків. Пізніше заклад став церковно-парафіяльною школою, яка утримувалася на кошти монастиря й стала центром духовної освіти. Тут заклали бібліотеку, організували театр і недільну школу.
Із приходом радянської влади в історії монастиря настали темні часи: усі його будівлі та майно наказали перетворити на будинок відпочинку, а Успенський собор — на кінотеатр. Частину храмів зруйнували, а на верхівці гори — встановили величезний пам’ятник червоному командиру Артему (Федір Сергєєв).
У часи незалежної України Святогірський монастир став третьою в Україні православною Лаврою. Послух в обителі несе понад сотня ченців, а сама Лавра щороку відчиняла свої двері для тисяч прочан і туристів.
Коли Росія вперше напала на Україну у 2014 році, тут знайшли притулок біженці із зони бойових дій, серед яких було понад 300 дітей. Через 8 років, коли збройна агресія РФ на Сході України перетворилася в повномасштабну загарбницьку війну, навесні 2022 року російські військові неодноразово обстрілювали місто Святогірськ. Від обстрілів та вибухових хвиль був ушкоджений Успенський собор та приміщення монастиря, в яких проживали ченці й численні біженці. Постраждала й низка інших храмів та монастирський музей.
Але найбільше дісталося освітньому осередку Лаври — Свято-Георгіївському скиту. 8 травня прицільним артилерійським ударом російські окупанти зруйнували його вщент.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме лише спогад.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.