Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Мешканці Маріуполя з дитинства знають Гамперівський узвіз, що зовсім недалеко від моря. І не лише через його незвичну назву, а й завдяки вежі в неоготичному стилі, яка з’явилася в цьому портовому місті 125 років тому.
І назва узвозу, і вежа тісно пов’язані між собою історією родини Гамперів. Відомо, що судово-медичний експерт Фрідріх Вільгельмович Гампер оселився тут разом із родиною в середині ХІХ століття. На той час двоповерхова садиба в класицистичному стилі ще не мала вежі.
Коли Сергій Гампер, син Фрідріха, закінчив Харківський медичний університет і розпочав лікарську практику, до садиби на початку 1870-х років прибудували флігель із великою кімнатою всередині, де він приймав пацієнтів. Молодий лікар Гампер швидко став відомим на весь Маріуполь, а узвіз отримав назву «лікарський».
Вежа з’явилася пізніше як втілення підприємницьких амбіцій Фрідріха Гампера. Саме тоді Гампер-старший подав до міської думи клопотання про отримання дозволу на будівництво заводу чи фабрики на території своєї садиби. Тож збудована незабаром двоповерхова вежа з червоної цегли спершу мала суто промислове призначення. Ця будівля з вузькими напівовальними вікнами, орнаментною кам’яною в’яззю та вбудованою триярусною вежею з шатровим дахом виглядала, як готичний замок.
Після смерті Фрідріха Гампера родинну резиденцію продали, а з приходом радянської влади в маєтку намагалися облаштувати ковбасний цех. Садиба вціліла під час Другої світової війни: після її закінчення тут влаштували комунальне житло, де одночасно проживали десятки сімей. Після відновлення незалежності України будинок залишився житловим, проте вже з окремими повноцінними квартирами для шістьох родин, які й жили тут до кінця лютого 2022 року.
Під час повномасштабної війни Росії проти України та безжального руйнування Маріуполя всіма можливими видами озброєнь окупанти пошкодили й будинок Гампера: частково зруйновані його фасади, покрівля та інтер’єри. Казкова вежа маєтку, що була центральним архітектурним акцентом не лише садиби, а й усього узвозу, пережила дві світові війни, а потім стала домівкою для кількох поколінь українців, не витримала російської навали у ХХІ столітті.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.