Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Центр культурного життя і єдиний професійний театр Маріуполя, котрий із 16 березня 2022 року є символом гуманітарної катастрофи, яку заподіяла Росія. Театр став братською могилою для сотень людей, які переховувалися в його стінах від ворожих російських обстрілів.
Будівля драматичного театру в Маріуполі була зведена в 1956–1960 роках у стилі радянського монументального класицизму. Фронтон театру прикрашала скульптурна композиція металургів і хліборобів як представників головних професій Приазовського краю, хвалебну оду яким виконують покровительки мистецтва.
Велика глядацька зала, розрахована на 800 місць, 143 театральні сезони, близько пів сотні акторів у трупі. Навесні 2022 року театр знову наповнився людьми: та не глядачами драматичної вистави, а свідками реальної загарбницької війни Росії проти України. Сотні маріупольців сховалися від бомбардувань у підвалах театру, щоб захистити себе та своїх дітей.
Люди сподівалися, що ворог дотримається законів ведення війни. Тому маріупольці великими літерами написали слово «Діти» російською мовою — на асфальті з обох боків від театру. Та попри всі знаки й написи 16 березня російські окупаційні війська цілеспрямовано скинули надпотужну авіабомбу на театр. Була повністю знищена центральна частина будівлі. Під завалами загинули близько 600 людей — переважно жінок, дітей та літніх людей.
Кілька європейських країн миттєво висловили свою солідарність з Україною. Так, 17 березня 2022 року міністр культури Італії Даріо Франческіні заявив, що італійський уряд готовий відбудувати театр. А Німецький театр у Берліні провів акцію підтримки України: працівники театру написали великими літерами перед його входом слово «Діти» російською мовою. Схожі акції відбулися й у Відні та Варшаві.
Українські захисники Маріуполя героїчно обороняли місто майже три місяці в критичних умовах, та його остаточно захопили окупанти. Не той Маріуполь, яким його знали, а те, що від нього лишилося: випалена земля, жодної вцілілої будівлі. В одному з волонтерських центрів діти, яким вдалося вибратися з Маріуполя, сказали: «Міста немає». — «Та ви приїздіть: море лишилось». Разом із Азовським морем лишилося море сліз і горя. А ще — військові злочини росіян, докази яких окупанти чимдуж намагаються знищити. Серед них — і драмтеатр.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.