коледж
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Громадянське суспільство, як би ми сказали сьогодні, було активним в Україні задовго до виникнення цього терміну. Одним із прикладів громадської ініціативи стала й Олександрівська чоловіча гімназія в Маріуполі.
У другій половині ХІХ століття портове місто Маріуполь розвивалося швидкими темпами, тому тут вирішили відкрити новий навчальний заклад. У 1875 році розпочався перший навчальний рік для учнів підготовчого та першого класів прогімназії, а ще за рік відкрилася й гімназія. Перші 20 років навчальний заклад змушений був орендувати приміщення в місцевого купця, бо не мав власного. Проте на вимогу батьків учнів 1894 року розпочалося будівництво школи. Вона була зведена незабаром у стилі необароко з елементами сецесії за проєктом одеського архітектора Миколи Толвінського.
Майже за 5 років, 30 жовтня 1899 року, Олександрівська гімназія вперше відкрила свої двері. Будівля стала справжнім центром освітнього життя та учнівського самоврядування. Тут з’явилися музей, бібліотека й друкований журнал «Первоцвіт», який старшокласники друкували у власній гімназійній друкарні.
Невдовзі більшовики закрили Олександрівську чоловічу гімназію. В її стінах організовували то курси для сільських активістів, то партійну школу, то металургійний технікум. На початку Другої світової війни тут розмістили спершу радянський, а потім німецький шпиталь. Відступаючи, нацисти підпалили будівлю колишньої гімназії. Відновлювали її потім аж до 1952 року — знову з ініціативи батьків учнів металургійного технікуму та за їхній кошт.
Навчальний заклад працював аж до лютого 2022 року. Понад 1300 учнів вивчали тут право, туризм, зварювання, машинобудування, менеджмент, електротехніку, транспортні та комп’ютерні технології.
А навесні 2022 року Маріуполь повністю зруйнували російські окупанти, тому що місто не поступалося ворогу до останнього. Маріупольський коледж індустріального технікуму припинив роботу, були пошкоджені його фасади, вікна й дах. Цей заклад став для багатьох поколінь маріупольців місцем особистісного розвитку, пізнання себе та світу, теплих спогадів дитинства.
Тепер те, що берегло пам’ять, саме лише спогад.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.