Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Село Богородичне, розташоване неподалік Святогірського монастиря, отримало свою назву від ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість». За переказами, вона дивовижним чином з’явилася на поверхні води одного з місцевих колодязів на початку XVIII століття. А кам’яна церква на честь образу Богородиці була зведена тут аж 1847 року разом із кількома церковними будівлями й трьома школами.
Проте коли владу в Україні захопили совєти, церква стала жертвою їхньої антирелігійної політики: храм закрили й перетворили на зерносховище, а в 1938–1939 роках — узагалі розібрали. На кладовищі біля святині влаштували смітник. Із цегли, з якої була побудована церква, почали зводити клуб для робітників. Проте будівництво так і не завершилося: під час Другої світової війни німецькі окупанти вигнали з домівок місцевих мешканців, тоді як обстріли та бомбардування нацистів знищили залишки церкви й старе кладовище поряд.
Тільки після повернення незалежності України 1991 року почало відроджуватися релігійне життя місцевої громади. Спочатку відновив роботу Святогірський монастир, а через кілька років, у 2000 році, коштом благодійників, вірян та місцевих жителів почали закладати фундамент храму Пресвятої Богородиці. За 5 років на високому схилі посеред села з’явився біло-блакитний храм із 5-ма банями в неокласичному стилі з елементами бароко. Церква майже одразу стала Богородичним жіночим скитом Святогірської лаври.
Фасад церкви оздоблений виразними бароковими фіґелями, профільованими карнизами та арковими вікнами. Усередині є іконостас із зеленого індійського мармуру з позолоченою мережчатою різьбою. Також інтер’єр та екстер’єр храму прикрашають мозаїчні композиції. А 2008 року до церкви повернулася й старовинна ікона Божої Матері «Всіх скорботних Радість», яка провістила зведення храму на цьому місці.
Коли наприкінці лютого 2022 року на українські землі почався повномасштабний наступ російських військ, скит у селі Богородичному став прихистком для місцевих мешканців, які в підвалах храму ховалися від ворожих бомбардувань. Тут сестри обителі прихистили біженців і з інших населених пунктів. Утім це тривало недовго: 19 травня 2022 року внаслідок обстрілу церква на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» була ущент зруйнована.
Свого часу відродившись після десятків років забуття, відбудований храм поновив і відлік історії цієї місцевості.
Однак те, що берегло пам’ять, тепер саме лише спогад.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.