Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Оточений дерев’яним частоколом із кутовими вежами Всіхсвятський скит на території Святогірської лаври, що на Донеччині, вражає з першого погляду. Усі споруди скиту — як храми, так і келії — збудовані з величезних соснових стовбурів та прикрашені різьбою. Споруджений він був не так давно, з 2000 по 2009 роки. Але перший храм на честь Усіх Святих був освячений тут ще 1912 року. Тоді це була цегляна церква з дзвіницею неподалік цвинтаря.
Коли більшовики захопили владу в Україні, храм став прихистком для монахів, яких вигнали зі Святогірської лаври. А з посиленням антирелігійної комуністичної кампанії церкву перетворили на зерносховище. Проте це було не найстрашніше, що сталося з храмом за часів радянської влади. Він вистояв під час Другої світової війни, але 1947 року святиню підірвали залишками бойових снарядів, гранат та мін, які назбирали під час розмінування довколишніх полів. Разом із церквою зник і цвинтар, який тоді ж зрівняли з землею, а хрести та могильні камені вивезли на переробку.
Після цього акту вандалізму територія скиту стояла пусткою до відродження незалежності України 1991 року. У 2000 році тут розчистили місце для перших будівель скиту і, звісно ж, для відбудови храму Всіх святих там, де його звели майже століття тому. 2009 року на фундаменті підірваної церкви постав новий дерев’яний, немов казковий, храм із 17 сріблястими маківками, увінчаними хрестами. Храм став символом відродження віри та життя в цих краях.
У подальші роки Всіхсвятський скит перетворився на великий комплекс, до якого увійшли храми та житла монахів, сільськогосподарські землі, сади на 600 дерев, ставки, теплиці й виноградник, стайня й корівник, погреби й пасіка на 150 вуликів. Усе це зусиллями ченців та вірян розвивалося аж до весни 2022 року, коли на ці землі прийшли російські війська.
Упродовж квітня й травня 2022 року Святогірська лавра неодноразово потерпала від російських обстрілів. Зокрема, ракетними ударами був зруйнований Свято-Георгіївський скит. 1 червня кілька снарядів поцілили в келії монахів, забравши життя чотирьох із них і поранивши ще стільки ж. А 4 червня ворожі обстріли зруйнували й Всіхсвятський скит. Полум’я вщент знищило головний храм комплексу — найбільший дерев’яний храм України.
Поставши на руїнах знищеної церкви, він був нагадуванням про пережиті Україною часи, коли забороняли вірити, вільно думати, говорити, жити. А у ХХІ столітті храм став ще й символом злочинів російської армії, у результаті яких Україна втратила тисячі життів та сотні об’єктів своєї культурної спадщини.
Те, що берегло пам’ять, відтепер саме лише спогад.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.