Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Чи не кожне місто Європи свого часу мало власний готель «Континенталь». І кожен має свою унікальну історію. Є вона і в українського «Континенталю» в Маріуполі. Саме його наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть із задоволенням фотографували для поштівок, що розліталися країнами світу із найщирішими вітаннями для друзів, рідних та колег.
Будівля належала сім’ї місцевого підприємця італійського походження на прізвище Томазо. Власне, завдяки тогочасним поштівкам можна встановити, що споруда зводилася у два етапи. Перший завершився 1898 року, тоді ж її приміщення першими в місті засяяли електричним світлом від приватної електростанції, що працювала на гасових двигунах. Другий — 1910 року, коли добудували концертну залу, а перший поверх переобладнали в ресторан. У підсумку, триповерхова будівля готелю мала елегантний декорований фасад, обрамлені мереживною кам’яною в’яззю вікна та рельєфні стіни.
Готель «Континенталь» був найбільш новаторським та найрозкішнішим місцем Маріуполя початку ХХ століття, осередком культурного життя й магнітом для інтелігенції. Тут зупинялися відомі гості не лише з усієї Російської імперії, але й Європи: актори, музиканти, діячі кіно — усі ті, хто прибував у Маріуполь на гастролі. У концертній залі проходили творчі вечори, лекції, зібрання наукових та літературних гуртків. Ресторан готелю вважався найкращим у місті. У підвальних приміщеннях знаходилася перша в місті електрифікована типографія братів Гольдрин.
Із приходом радянської влади в стінах будівлі розмістився штаб Головнокомандувача морських сил Чорного й Азовського морів, згодом — профспілковий центр, а в часи нацистської окупації — німецький штаб. У післявоєнний час у стінах будівлі розташувався палац культури заводу «Азовсталь». Однак невдовзі його перемістили в інше місце, а сама будівля стояла пусткою аж до 2010 року, коли завод передав її місту.
Так у першу декаду ХХІ століття в цих стінах виник Палац культури «Молодіжний» — центр молодіжних рухів та розвитку творчості. А у 2019 році в ньому відкрився центр сучасного мистецтва під історичною назвою — «Готель Континенталь»: мультидисциплінарний майданчик промоції актуальної української культури в Україні й за кордоном. Тут вирувало культурне життя: проводилися численні концерти й перформанси, фестивалі, художні виставки, вечори стендапу, лекції та майстер-класи, творчі резиденції.
Із початком загарбницької війни Росії проти України підвали будівлі стали прихистком для сотень мешканців Маріуполя, які переховувалися тут від безперервних бомбардувань і так практично зруйнованого міста. Обстрілом 20 квітня 2022 року російські окупанти фактично знищили готель «Континенталь» і усю його багату культурну історію.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме лише спогад.
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.