Один із найбільших парових млинів у німецькій менонітській колонії, що існувала на Донеччині на межі ХІХ–ХХ століть. Зведений 1903 року, він упродовж десятиліть був годувальником селища Нью-Йорк та всіх його околиць.
Цегельний завод Унгера, книжковий магазин братів Гам, банківська контора Унгера та Діка — усе це Нью-Йорк початку ХХ століття. Ні, не той, де гостей міста зустрічає Статуя Свободи. Це український Нью-Йорк — селище міського типу на Донеччині, яке виникло в другій половині XVIII століття як козацьке зимове поселення. А 1892 року німці-меноніти створили тут колонію Нью-Йорк.
Європейські протестанти-меноніти завжди мали антидержавницьку позицію, відмовлялися відбувати військову повинність. Вони хотіли спокійно працювати й жити за Божим законом. Тому й шукали землі, де зможуть втілити ці прагнення. Так меноніти-вихідці з Голландії та Німеччини опинилися на Запоріжжі, де влада гарантувала їм землі та звільняла від військової служби й податків. А вже з Запоріжжя ці люди розселялися й по інших землях.
Згідно з переписом 1897 року, німецьке населення на південних землях сучасної України становило 350 тисяч осіб. Німецькі колоністи створили три повноцінні автономні громади: Хортицьку, Молочанську та Маріупольську. І всюди, де вони жили, з’являлися мануфактури, виробництва легкої промисловості й склади, розвивалося сільське господарство, інфраструктура.
Не відставав і Нью-Йорк. Окрім уже згаданого цегельного заводу та банківських контор, тут відкрили училище, жіночу гімназію, черепичні заводи, завод із виготовлення сільськогосподарських машин та знарядь. Споруджувалися також парові млини, серед яких виділявся 4-поверховий млин Пітера Діка. Зведений у 1903 році, він став одним із найбільших у колонії.
Можливо, саме те, що цей млин забезпечував борошном усі околиці Нью-Йорка, і берегло будівлю впродовж майже 120 років. Млин Пітера Діка — єдиний із шести витримав випробування часом. І це заслуга нью-йорківців, які на початку Другої світової війни не дали Червоній армії, що відступала, підірвати млин.
Споруда пережила й тимчасову окупацію 2014 року, коли Росія розпочала військове вторгнення на Донбас, і загрозу демонтажу у 2019 році. Проте у 2022 році під час повномасштабної війни Росії проти України млин, визнаний пам’яткою промислової архітектури початку ХХ століття, не вцілів. У День пам’яті та примирення 8 травня, коли вся Європа вшановує пам’ять жертв нацизму, російські війська ракетами й запальними снарядами знищували архітектурні пам’ятки історичної частини Нью-Йорка. Поцілила ворожа ракета і в млин Пітера Діка, унаслідок чого будівля вигоріла.
Млин Пітера Діка свого часу прославив український Нью-Йорк. Він продовжував годувати людей і під час революцій, і світових воєн, і в темні часи радянської окупації, а тепер стоїть чорною вигорілою пусткою.
Те, що берегло пам’ять, тепер саме може стати спогадом.
Колишній Палац культури заводу «Азовсталь», а раніше — будівля готелю «Континенталь» (1887–1910).
Унікальний монастирський комплекс XVI–XIX ст.
Історичні будівлі, що відображали архітектуру дореволюційного Маріуполя кінця ХІХ – початку ХХ століття
Старовинна будівля 1902 року в стилі північного модерну, що об’єднала під своїм дахом роботи визнаних українських майстрів пейзажу та відомих на весь світ мариністів і реалістів.
Безцінні зразки монументального мистецтва, створені групою українських художників на чолі з дисиденткою та однією з засновниць руху шістдесятників — Аллою Горською. Ці твори поєднали народну українську традицію, світові тенденції та радянське мистецтво.
Колись квітучий торговий, а пізніше й металургійний центр України, який став символом кривавої війни Росії проти України та геноциду, влаштованого російською армією та владою.
Єдиний у світі храм, повністю оздоблений петриківським розписом — стародавнім стилем народного українського декоративного малярства, що входить до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Музей, відкритий на історичному факультеті Маріупольського державного університету, що об’єднав навколо історії краю як студентів, викладачів, так і містян, а також став важливою культурно-освітньою платформою Маріуполя.
Маєток голови міської думи Маріуполя з понад 150-річною історією, що поєднав архітектурні стилі неокласицизму, бароко та сталінського ампіру.
Один із найстаріших та найбільших музеїв в Україні, чия колекція нараховувала понад 180 тисяч експонатів, серед яких були пам’ятки світового значення.
Центральний храм жіночого скиту Святогірської лаври, відновлений 2005 року в неокласичному стилі з елементами бароко на місці зруйнованого більшовиками кам’яного храму середини ХІХ століття.
Зведений у 1929 році в стилі конструктивізму. Протягом майже сотні років незмінний центр творчого життя міста.
Колишня будівля Державного банку, зведена в класицистичному стилі на перетині ХІХ та ХХ століть. У 2019 році вона стала домом для філії міської бібліотеки, історія якої почалася ще 1904 року. Центр інтелектуального та освітнього життя міста.
Двоповерхова садиба в неокласицистичному стилі з неоготичною вежею, яка з’явилася в Маріуполі 125 років тому й належала родині шанованих в усьому місті лікарів.
Один із комплексів Святогірської лаври, усі споруди якого збудовані з величезних соснових стовбурів. А головний храм скиту — Усіх святих — був найбільшим дерев’яним храмом України.
Завод «Азовсталь» у Маріуполі був одним із найбільших виробників чавуну та сталі в Європі, що у 2022 році став символом опору жорстокій російській агресії та неймовірної відваги українських бійців.
Заклад з понад 140-річною історією, в якому навчалось багато поколінь маріупольців.
Осередок духовного життя мусульман Донеччини.
Будинки-близнюки, які є пам’ятником цілій епосі. Це останні споруди Маріуполя, виконані у стилі сталінського неокласицизму.
Один із найстаріших театрів Лівобережної України.
Мечеть було побудовано в 2007 році на місці мечеті 1906 року, зруйнованої більшовиками у 1936.
Одна із найдавніших церков у регіоні.